Головна Заїкання Психологічні особливості дітей із заїканням
Психологічні особливості дітей із заїканням
Понеділок, 09 травня 2011, 15:33

Не існує мовленнєвого порушення самого по собі, воно завжди передбачає особистість і психіку конкретного індиві­да з усіма особливостями. Р. Левіна

 

Розуміння свого мовленнєвого дефек­ту породжує певні психологічні особливості: сором'язливість, уразливість, беззахисність, бажання до усамітнення, відчуття пригні­ченості й постійне переживання за своє мовлення, побоювання висловити думку при незнайомих. Іноді навпаки, діти розгаль­мовані, різкі у своїх вчинках. Більшість науковців вказують на виражені психологічні особливості в дітей (X. Лагузен, І. Сікорський, Г. Неткачев, Ф. Штоккерт, Ю. Флоренська, М. Хватцев).



В останні роки С. Павлов, В. Селіверстов, В. Шкловський, Ю. Некрасов, Л. Андронов стали глибоко вивчати психологічні особливості в дітей із метою заснування психотерапевтичного напряму та диферен­ціювання дітей за їхніми психологічними особливостями. За основу взято наявність логофобії та різний ступінь фіксованості на своєму дефекті. Спираючись на дослідження минулого та сьогодення, можна уявити психологічну модель виникнення й розвитку феномена фіксованості дитини на своєму дефекті з позиції інтегральної взаємодії психічних процесів. В такий спосіб феномен фіксованості можна визначити так: це відображення об'єктивно існуючого мовлен­нєвого дефекту у всій психічній діяльності дитини, яка має заїкання; це результат процесів отримання й переробки інформації про мовленнєві труднощі та пов'язані з ними ускладнення, трансформовані в психічних процесах, станах та властивостях хворого на заїкання й виявляються в його взаємодії з навколишнім соціальним середовищем, на думку Е, Фрешельса, специфічною основою заїкання є той психічний стан, на основі якого в дітей виникає усвідомлення розладу їхнього мовлення. Ф. Штоккерт, Ю. Флоренська, Н. Власова відзначали перебільшену роль фіксо­ваної уваги на дефектному мовленні.


Період, коли дитина вперше звертає увагу на своє неправильне мовлення, і є критичним у роз­витку заїкання. Що більше уваги вона при­діляє мовленнєвому недоліку, то більшим він стає. Цієї точки зору дотримувався і М. Хватцев: «Первинне спотикання від травми (шоку) - це не заїкання, а розлад коорди­нації. Але коли в дитини надовго зали­шаються згадки про шок і думки, що вона знову може зробити помилку, коли є фіксація уваги на спотиканні, тільки тоді починається розвиток справжнього заїкання». Із виник­ненням психопатологічних моментів, заїкан­ня із простого розладу координації пере­ходить у невроз. Цей стан повторюючись, перетворюється на патологічний умовний рефлекс й виникає все частіше перед початком мовлення. Спостерігається цирку­ляція процесу, оскільки дефект на прийомі підсилює дефект на виході. Майже всі вчені-дослідники проблеми заїкання спостерігають у дітей виражену тривогу, побоювання, страх перед мов­ленням. На сьогодні робляться спроби не тільки глибше вивчати індивідуальні психо­логічні особливості осіб із заїканням, але й комплектувати за цією ознакою групи для обґрунтованої психотерапевтичної спрямо­ваності логопедичної роботи з ними. Дослідники виділяють три групи хворобливої фіксації на дефекті: нульова, помірна та висока.


У нульовій групі — діти, які не помі­чали свого неповноцінного мовлення. Вони залюбки вступали в контакт з однолітками, дорослими, знайомими та незнайомими людьми й не соромилися свого мовлення.


До помірної групи належать діти, які відчували неприємні переживання від заїкан­ня. Вони намагалися замаскувати або при­ховати своє неправильне мовлення за допо­могою хитрощів, але усвідомлення ними свого недоліку не набрало форми відчуття власної неповноцінності.


До високої групи хворобливої фіксованості на дефекті належать діти з постійним усвідомленням своєї мовленнєвої вади. Ці діти постійно концентрують увагу на своїх мовленнєвих невдачах, глибоко й тривало переживають їх, усю діяльність ставлять у залежність від них. їхнім психологічним особливостям характерні вразливість, без­захисність, хворобливо виражений страх перед мовленням.


Таким чином, фіксованість на своєму дефекті можна вважати основним чинником, який визначає характер та складність психо­логічних особливостей дітей із заїканням. Таке психологічне розуміння моделі розвитку феномену фіксованості на своєму дефекті відповідає філо­софській теорії відображення. У всіх розглянутих дослідженнях зна­йшла відображення думка вчених (М. Хватцева, Ю. Флоренської, Н. Власової, В. Селіверстова) про те, що ступінь фіксованості на своєму дефекті зростає з віком дитини. Це, безумовно, пов'язано зі змінами, які від­буваються в психофізичному розвитку дітей у зв'язку зі зростанням їх свідомості та збільшенням обсягу уваги, пам'яті, мис­лення, сприймання, самооцінки.

 



Автор: Кондратенко В. О.,
доцент кафедри логопедії

Інституту корекційної педагогіки

та психології НПУ ім. М. П. Драгоманова,
кандидат педагогічних наук

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити