Головна Словесне мовлення як засіб комунікації в школах для дітей із порушеннями слуху
Словесне мовлення як засіб комунікації в школах для дітей із порушеннями слуху
Понеділок, 09 травня 2011, 16:01

Проблема навчання мовлення дітей із порушеннями слуху (глухих дітей і дітей зі зниженим слухом) - ровесниця сурдопе­дагогіки як науки. На думку Л. Виготського, у проблемі мовлення як у фокусі сходяться всі окремі проблеми розвитку глухонімої дитини. Це найскладніше й, напевно, най­важливіше питання спеціального навчання цієї категорії дітей.

 

Адже від його вирішення найбільшою мірою залежить доля дитини, її можливість адаптуватися в соціальному середовищі, добре почуватися серед людей, переважна частина яких не розуміє мови жестів, а спілкується, навчається, отримує соціальний досвід завдяки словесному мов­ленню (в його усній та писемній формі). Сприймання й розуміння словесного мовлення, уміння продукувати вислов­лювання в усній і писемній формах набуває виключно великого значення для подаль­шого навчання, працевлаштування, осо­бистого життя. Воно відкриває перед дитиною світ із багатою культурою, літе­ратурою, уможливлює спілкування з тим, хто чує, робить доступною інформацію з різних джерел. У той час як неволодіння словесним мовленням обмежує можливості соціалізації й інтеграції в середовищі чуючих, звужує «територію комфортного існування», позбавляючи можливості читати, вільно пово­дитися в громадських місцях та розв'язувати повсякденні побутові питання в аптеці, лікарні, суді, магазині тощо. Саме тому підвищення ефективності навчання сло­весної мови — одне з основних завдань спеціальної загальноосвітньої школи для дітей із порушеннями слуху. У сучасній українській системі на­вчання глухих дітей міжособистісна кому­нікація учнів із педагогом та між собою здійснюється за допомогою таких мов­леннєвих систем:


  • словесного мовлення;
  • дактилювання (дактиль-ручна аз­бука, у якій знак відповідає букві на відміну від жесту, що позначає слово, а часом словосполучення або речення);
  • української жестової мови;
  • калькуючої жестової мови (жестовий аналог словесної).



На уроках української мови перевага надається словесному спілкуванню. Воно використовується як основний засіб спіл­кування. У такий спосіб забезпечується мовленнєва практика, без якої не можливе успішне опанування мовлення глухими дітьми. Дактилювання й жестова мова використовуються як допоміжні засоби спілкування. Поступово в полікомунікативній системі, з переважним застосу­ванням на уроці словесного мовлення як предмета вивчення, засобу пізнання й спілкування, важливого засобу мислення, діти успішніше послуговуються мовою на заняттях, у розмовах із викладачами, батьками та родичами, що чують, різними людьми. У розмовах між собою на перервах, у вільний від уроків час глухі діти спілкуються переважно жестовою мовою.


Як вторинна знакова система, в міру опанування словесного мовлення, фор­мується його жестова калька - калькуюче жестове мовлення. Його розглядають як результат взаємодії систем словесної й жестової мови. Калькуюча жестова мова супроводжує усні висловлювання того, хто говорить і зрозуміла для глухих, які добре знають словесну мову. Рівень опанування нею визначається рівнем володіння сло­весним мовленням і наявністю у свідомості зв'язків між словом і відповідним жестовим позначенням. Рівень засвоєння словесного мовлення буває різним і залежить від таких чинників:


  • час, коли розпочате спеціальне на­вчання;
  • мовленнєві здібності;
  • мовленнєва практика в школі та вдома;
  • ступінь участі батьків у навчанні дітей.



Взаємодія двох систем спілкування глухих дітей зумовлює їх словесно-жестову двомовність — білінгвізм із відповідним розподілом комунікативних функцій між мовленнєвими системами, Словесне мов­лення стає головним засобом комунікації з людьми, що чують, жестова мова - засобом міжособистісної комунікації глухих в умовах безпосереднього невимушеного спілку­вання. Калькуюча жестова мова виконує функцію обслуговування глухих, які добре володіють словесним мовленням, в офі­ційних ситуаціях, коли слухо-зорове сприй­мання ускладнене (переклад лекції, доповіді, офіційного повідомлення тощо). Такий розподіл функцій між комунікативними системами зберігається впродовж життя глухої людини.


У навчанні дітей зі зниже­ним слухом домінує словесне мовлення. Воно використову­ється як основний засіб спілкування. Збе­режений слух таких дітей розширює мож­ливості опанувати мовлення, слугує осно­вою для подальшого вдосконалення навичок сприймати, розуміти звернене мовлення, а також самостійно говорити. Діти зі зни­женим слухом, як і глухі, потребують своєчасного спеціального навчання, слухо­протезування, систематичної допомоги сурдопедагога в опануванні словесним мовленням впродовж усього часу навчання. Але на відміну від глухих, ці діти мають більші можливості для мовленнєвого розвитку. Тому педагоги спеціальної школи зобов'язані використати їхній потенціал для того, щоб навчити добре говорити, читати, розуміти інших. Із цією метою словесне мовлення рекомендовано як основний засіб спілкування в навчальному процесі. Втім це не означає, що інші засоби спілкування для дітей зі зниженим слухом забороняються.


На початкових етапах навчання програмовою вимогою є дактилювання, завдяки якому дитина усвідомлює й запам'ятовує буквений склад слів. У подальшому дактилюють окремі терміни, складні слова. Жестова мова використовується як допоміжний засіб спіл­кування. Однак межі її застосування в школі для дітей зі зниженим слухом звужені. Для міжособистісного спілкування дітей зі зни­женим слухом у вільний від уроків час вико­ристовується словесне мовлення. Таким дітям також притаманний словесно-жестовий білінгвізм, однак відсоток тієї чи іншої комунікативної системи визначається можливостями конкретної дитини й рівнем опанування нею словесного мовлення. Конструкції жестової мови легко сприймаються глухими зорово і природнім шляхом засвоюються під час комунікативної взаємодії носіїв жестової мови. Тому її опанування не викликає в дітей специфічних труднощів, спричинених порушенням слуху. На відміну від жестового, словесне мовлення формується тільки за умови його постійного використання з комунікативною метою в педагогічному процесі. Оскільки між собою діти здебіль­шого спілкуються жестами, а умови перебування в інтернатній установі різко обмежують можливості контактування з людьми, що чують, опанувати словесне мовлення глуха дитина може лише в разі використання словесного мовлення як основного засобу спілкування на всіх уроках, зокрема на уроках української мови.


Сучасні нормативні документи приді­ляють значну увагу зазначеній проблемі. Зокрема, у державних стандартах освіти дітей із порушеннями слуху наголошується на необхідності приділити особливу увагу створенню оптимальних психолого-педагогічних умов для різнобічного розвитку дітей, забезпечення їх соціалізації. Величезна роль у цьому процесі належить навчанню сло­весного мовлення, формуванню вміння користуватися словесною мовою як універ­сальним засобом спілкування і пізнання. Стандартом передбачені з кожного на­вчального предмета вимоги щодо розуміння зверненого мовлення, завдань запропо­нованих у вербальній формі та форму­лювання дітьми власних мовленнєвих висловлювань, відповідей на запитання вчителя тощо. Навчальний процес у спе­ціальній школі покликаний озброїти дітей мовленням - універсальним засобом спіл­кування та пізнання, уможливити залучення до суспільно-історичного досвіду, забез­печити повноцінний психічний розвиток, зокрема мовномисленнєву діяльність, сформувати та вдосконалити всі види вербальних пізнавальних процесів, пози­тивно вплинути на особистісний розвиток через словесну регуляцію поведінки дитини.


Таке бачення проблеми відображене й у нових програмах для дітей із порушеннями слуху. Відрадно, що автори програм для початкової ланки навчання дітей із пору­шеннями слуху і співробітники лабораторії сурдопедагогіки Інституту спеціальної педа­гогіки, і викладачі кафедри сурдопедагогіки Інституту корекційної педагогіки й психо­логії, і педагоги-практики, які взяли участь у розробці програм, виявилися в цьому питанні однодумцями. Саме тому в програ­мах спостерігається єдиний підхід до вирішення питання мовленнєвого розвитку дітей. Програмою визначені навчальні досягнення учнів як щодо мовленнєвого розвитку й опанування мови, так і щодо вміння дітьми висловлювати свої думки, репрезентувати знання з різних предметів у мовленнєвій формі.


Програмні вимоги до мовленнєвого розвитку дітей із порушеннями слуху (на­скрізні, з усіх предметів)

 


Чи залишається при цьому місце мові жестів у навчальному процесі? Так, безумов­но. Вона використовується в навчально-виховному процесі спеціальної школи як допоміжний, але водночас повноправний засіб спілкування, коли виникає необхідність тлумачення певних значень, додаткових пояснень на уроках, як зручний засіб міжособистісного спілкування у вільний час. Учитель відчуває та розуміє, коли доцільно підключити жестову мову. Не повинно бути обмежень як і чіткого регламентування, коли саме, у якому обсязі її використати. Хоч загальні підходи, певна річ, повинні існувати. Працюючи з глухими дітьми, ми не маємо права зневажливо ставитися до мовних традицій мікросоціуму глухих. Водночас школа повинна зробити все для того, щоб навчити глуху дитину словесного мовлення в усіх його видах і формах. За останні роки сурдопедагогіка зро­била суттєві кроки вперед у розв'язанні проблеми мовленнєвого розвитку дітей із порушеннями слуху. Цьому сприяло впро­вадження нових технологій навчання, розширення можливостей технічних засобів корекції слуху. Однак залишається актуаль­ним питання дидактичного та методичного забезпечення роботи шкіл для дітей з порушеннями слуху; вкрай необхідні нові підручники, які відповідали б за змістом нещодавно розробленим програмам.

 


Автор: Жук В. В.,
завідувач лабораторії сурдопедагогіки

Інституту спеціальної педагогіки АПН України

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити