Головна Розвиток навичок спілкування у сором’язливих підлітків із розумовою відсталістю
Розвиток навичок спілкування у сором’язливих підлітків із розумовою відсталістю
Понеділок, 06 червня 2011, 18:09

У практичній роботі вчите­лі, вихователі, психологи стикаються з проблемою сором'язливості вихованців. Сором'язливі діти вбачають у спілкуванні загрозу, вони бо­яться встановлювати контак­ти, висловлювати свою думку. Надмірна стриманість не дає змоги продемонструвати свої якості та здібності. Школярам важко проявити себе у присут­ності інших людей, оскільки вони надто вразливі й бояться негативної оцінки.


Потяг до надмірного самоаналізу фор­мує комплекс неповноціннос­ті. «Я — гірший від інших», «Мені нічого не вдається», «Ме­ні соромно за свої веснянки на обличчі» — це прояви негатив­ного егоцентризму, який па­ралізує будь-які дії. Вважаючи себе гіршою за інших, дитина починає уникати контактів з іншими людьми. За таких умов спрацьовують психологічні за­хисні механізми: спілкування з іншими передвіщає емоційну загрозу, відсутність спілкуван­ня — відсутність загрози. От­же, найкращий вихід — самот­ність, бо вона гарантує безпеку. Самотність породжує нові проблеми. Депресія, заміна ре­альності фантазуванням приз­водять до ізоляції у власному внутрішньому світі. Дитина стає об'єктом спілкування для самої себе. Через відсутність спілкування з іншими не роз­виваються соціальні навички й руйнуються вже набуті. Отже, симптомокомплекс сором'язливості свідчить про важливість та актуальність корекційної допомоги дитині. Особливо необхідна така до­помога підліткам. У підлітковому віці активізується процес соціалізації; відбувається пе­регляд цінностей; значимими стають соціальний статус, ав­торитет, економічна та світо­глядна самостійність, гігієна, зовнішній вигляд. Знач­на роль відводиться спілкуван­ню з товаришами. Стосовно деяких функцій група одноліт­ків починає частково заміщу­вати батьків. Центр соціаліза­ції переноситься з сім'ї до ре­ферентного угруповання, в якому перебуває дитина. Як­що у молодшому шкільному віці неабияке значення мають ділові стосунки, то у підлітко­вому вони втрачають свою ак­туальність. Емоційні контакти з друзями, у тому числі пред­ставниками протилежної ста­ті, автономія, самостійність — ось переваги підліткового віку.


Нові потреби породжують і нові проблеми. Бажання спіл­куватися за недостатніх кому­нікативних навичок призво­дить до невпевненості. Психологи з'ясували, що розумово відсталі підлітки по­чуваються невпевнено у таких ситуаціях спілкування: 1) з угру­пованнями однолітків-незнайомців (83 %); 2) з представ­никами протилежної статі (68 %); 3) у товаристві знайо­мих людей (51 %); 4) з одно­літками, які виконують у ко­лективі перші ролі (лідери) (42 %). Найменшу тривогу ви­кликає спілкування з братами та сестрами (6 %), батьками (11 %), близькими друзями (11 %), вчителями (28 %). Часто сором'язливість є на­слідком несформованості на­вичок спілкування. У розумо­во відсталих ця проблема спостерігається частіше, ніж у ровесників з нормальним розвитком. Недосконала мовленнє­ва діяльність, відставання дитини у розвитку спонукає до зменшення досвіду комунікації. Іноді причиною сором’язливості є невідповідні умові виховання у сім'ї, існують методи батьківського впливу, як не дозволяють дітям виявити себе як особистість. Це авторитарний стиль виховання, гіперопіка, надто вимогливе ставлення, високі очікування від дитини, недостатня любов. Усе це продукує постійну емоційну напругу, призводить до зни­ження потреб домінування, са­мостійності, лідерства. Причи­ною може бути сором'язливість батьків. Зазвичай у сором'яз­ливих батьків такими ж вирос­тають діти. Стиль поведінки батьків формує подібні мане­ри у дітей. Наслідуючи бать­ків, дитина несвідомо переймає форми їх поведінки. Аналіз причин сором'язли­вості необхідний, оскільки психокорекційна робота здійсню­ється у напрямі як етіологічної, так і симптоматичної корекції. Аналізуючи весь обсяг роботи, можна виділити п'ять етапів, кожний з яких охоплює пев­ний аспект особистісного роз­витку:


1) аналіз та усунення причин, які породжують со­ром'язливість;
2) виховання ко­мунікативних навичок;
3) ко­рекція емоційної сфери;
4) роз­виток самосвідомості;
5) набуття соціального досвіду у корекційній групі та відкритому со­ціальному середовищі.


Перший етап (етіологічна корекція) передбачає усунен­ня причин сором'язливості. Деякі з них зумовлені внутріш­німи передумовами: малорух­ливий, слабкий тип вищої нер­вової діяльності, особливості темпераменту (стриманість, інтроверсія). Ці причини важ­ко усувати, оскільки вони є первинними й породжені пси­хофізіологічними особливос­тями. Тож робота психолога спрямовується на визначення сильних сторін кожного типу темпераменту й використання їх у соціально важливих ситу­аціях. Наголошуючи на пози­тивних сторонах, треба стиму­лювати комунікативну актив­ність. Це допомагає досягти успіху в соціальних ситуаціях. Часто причиною можуть бу­ти чинники, які виникають внаслідок впливу зовнішньо­го середовища. Це негативний досвід спілкування, соціальна ситуація, яка травмує психіку, невідповідні умови виховання у сім'ї. Зазвичай основним не­сприятливим фактором є не­адекватність соціального впли­ву на дитину з боку батьків. Часто батьки не розуміють по­ведінку дитини з особливостя­ми психофізичного розвитку, тому вдаються до гіпер- або гіпоопіки — найсуттєвіших поми­лок у вихованні. Тому зусил­ля щодо усунення зовнішніх етіологічних чинників спрямо­вуються на корекцію батьків­ського ставлення. Основні форми роботи з батьками — психологічне кон­сультування, ведення спільних щоденників та підготовка ін­формаційних папок для бать­ків. Психолог формує у батьків уявлення про механізми пове­дінки дитини, вміння побачи­ти її сильні сторони, з'ясовує причини сором'язливості. Бать­кам слід знати, що причина мо­же призвести до рецидиву, як­що її не буде усунено. На цьо­му етапі готується програма корекційної роботи з дитиною і повідомляється батькам. Це дає змогу зрозуміти технологію виховного впливу на дити­ну. Під час роботи з батьками здійснюється аналіз супутніх симптомів сором'язливості — негативізму, примх, упертості, депресії, адже неправильний виховний вплив, ускладнений цими симптомами, ще більше загострює проблему. Визначальним напрямом роботи з розумово відсталими підлітками є розвиток комуні­кативних навичок. Йдеться пе­редусім про культуру спілку­вання, вміння використовувати засоби мовленнєвої й емоцій­ної виразності, сформованість діалогічного та монологічного мовлення, змістовий бік ви­словлювань, мовленнєву твор­чість, пояснювальне мовлення, вміння слухати, комунікатив­ну активність, форми, напря­ми, типи вербальних реакцій, характер емоційних відчуттів у ситуаціях спілкування.


У допоміжній школі розви­ток спілкування та міжособистісних стосунків визначають певні передумови. Низький рі­вень інтелекту та мовленнєва неповноцінність олігофренів перешкоджають формуванню навичок спілкування. Більшість розумово відсталих мають не­гативний досвід перебування у групах однолітків. Це досвід невдалої адаптації до умов на­вчання у масовій школі, ігно­рування в іграх однолітками з нормальним розвитком. Різ­ний соціальний статус дітей виникає внаслідок поліморфності дефекту (структура де­фекту), рівня розумового роз­витку, віку. Такі передумови ускладнюють роботу з дітьми, оскільки перешкоджають при­родному процесу адаптації до колективу однолітків. Таким чином, найпершим завданням є формування соці­альних навичок. З цією метою пропонуються вправи «Чарів­на усмішка», «Загадкова мова жестів» (оволодіння невербаль-ними афектами спілкування), «Театр фраз», «Діалог з дру­гом» (набуття навичок діало­гічного мовлення), «Я чи ти?» (застосування у мовленні ефек­тивних форм, напрямів і типів вербальних реакцій), «Чи бо­їшся ти темряви?», «Історії бі­ля вогнища» (розвиток мов­леннєвої творчості, навчання складати розповіді). Наступний напрям психо­логічної роботи — корекція емоційної сфери. У розумово відсталих дітей вона усклад­нюється фізіологічними особ­ливостями емоцій внаслідок органічного враження кори го­ловного мозку. Порушення нейродинаміки, лабільність та не­стійкість емоцій формують особистісну рису, яку в психології називають нейротизмом — не­врівноваженістю поведінки. Розумово відсталим притаман­на обмеженість емоцій. Часто спостерігаються патологічні розлади емоцій — дисфорії, ей­форії, депресії, тому корекційна робота з сором'язливими дітьми передбачає зниження тривожності, депресії, почут­тя провини, афективної чут­ливості та подолання надмір­ної стриманості.


Оскільки дитина боїться контактувати з однолітками, першочерговим завданням є подолання соціальної тривож­ності та вразливості. На цьо­му етапі найефективнішим є тренінг релаксації та саморелаксації. Він сприяє знижен­ню емоційної напруги, вироб­ленню здатності відволікатися від стресових ситуацій. Психо­лог допомагає підліткам доско­нало оволодіти азбукою емоцій, навчає переживати та регулю­вати емоційні стани, спрямо­вувати, виявляти свої почуття. Під час занять, спрямованих на розвиток емоцій, треба ак­тивно використовувати силь­ні сторони психіки сором'яз­ливих дітей — стриманість, врівноваженість, поміркова­ність, самовладання. Під час групової корекції психолог використовує корекційні вправи «Азбука емоцій» (оволодіння знаннями про емо­ції та почуття), «Невразливі ді­ти» (зниження чутливості), «Люди у чорному» (формуван­ня емоційної стійкості), «Мас­ка» (програвання різних емо­ційних станів), «Мильні кульки» (зниження емоційної напру­ги), «Знайомимось: мої емо­ції» (відображення власного емоційного світу в комуніка­тивних ситуаціях). В українській мові слово «сором'язливість» походить від слова «сором», яке виражає емо­цію ганьби. Людина боїться бу­ти засоромленою та осміяною. Одним із ключових факторів сором'язливості є відхилення у розвитку самосвідомості. У розумово відсталих підлітків страждають усі три її компо­ненти: когнітивний (низький рівень знань про себе), емоцій­но-ціннісний (неадекватна са­мооцінка та самоставлення) і поведінковий (нездатність ре­гулювати власну поведінку). Психокорекційна робота, спрямована на формування са­мосвідомості, розпочинається із зацікавленості процесом са­мопізнання, готовності аналі­зувати та оцінювати себе під час спілкування з однолітка­ми. У рамках когнітивного ком­понента виховується здатність до адекватного самоаналізу та позитивна Я-концепція. Ф. Зімбардо дійшов висновку, що со­ром'язливим дітям властивий потяг до надмірного самоана­лізу («Що про мене подума­ють?», «Чому я такий незграб­ний?»). Надмірно кри­тичний самоаналіз паралізує дії людини, тому завдання пси­холога — формування адекват­ної самооцінки та самоповаги. Необхідно навчити підлітків відволікатись від концентрації на негативних якостях, визна­чати позитивні риси особис­тості і вміти цінувати їх.


На цьому етапі використо­вуються вправи «Криві і пря­мі дзеркала» (визначення силь­них і слабких сторін особис­тості), «Найкраща у світі» (формування позитивної Я-концепції), «Сходинки мого зро­стання» (розвиток прагнення до самоактуалізації), «Мій світ» (становлення когнітивного компонента самосвідомості), «Білий Бім, чорне вухо» (усві­домлення права людини на по­милку), «У нас усе можна» (ре­петиція впевненої поведінки), «Я-реальне та Я-ідеальне» (роз­виток потреби в самоактуалі­зації), «Долаємо перешкоди» (визначення способів поведін­ки у разі неуспіху), «Впевне­ність — це легко!» (формуван­ня впевненості у собі). Завершальним етапом корекційної роботи є набуття со­ціального досвіду в корекцій-ній групі та відкритому соці­альному середовищі. Репетиція впевненої поведінки у колек­тиві однолітків чи незнайом­ців формуватиме впевненість у собі, дасть змогу опанувати навички саморегуляції та само­контролю. Алгоритм роботи з розумово відсталими підлітка­ми такий: описати всі ситуації, які викликають напруження; визначити, яка поведінка по­требує репетиції (наприклад, розігрується сценка повідом­лення батьків про те, що вчитель викликає їх до школи); підго­тувати виконання сценки учас­никами; змоделювати ситуацію з обтяжливими обставинами; визначити найбільш конструк­тивний стиль поведінки. Репе­тиція впевненої поведінки допо­магає дітям-олігофренам закрі­пити поведінкові автоматизми. Проводяться такі репетиції: як відмовляти у ситуаціях, коли тебе втягують до шкідливих зви­чок; як розмовляти по телефо­ну; започатковувати дружні сто­сунки; знайомитись. Описані напрями корекційної роботи втілені у програмі групової психокорекційної роботи з сором'язливими підлітками. Вона проводиться у 5 етапів і включає 15 занять


 


Автор: Наталія Гончарук




 

Додати коментар


Захисний код
Оновити