Головна Неврологічні розлади в дітей із затримкою психічного розвитку
Неврологічні розлади в дітей із затримкою психічного розвитку
Понеділок, 06 червня 2011, 15:37

Коли йдеться про затримку психічного розвитку, то насамперед увагу педаго­гів привертають недоліки пі­знавальної діяльності дітей, які зумовлюють труднощі в навчан­ні. Однак не менш вразливою є і особистість дитини. Нерво­ва ослабленість, часом драма­тична ситуація спілкування та­ких дітей з ровесниками, пе­дагогами та батьками, пов'язана з неуспішним навчанням, час­то є ґрунтом для виникнення неврологічних розладів. Це — серйозне ускладнення загаль­ної картини затримки психіч­ного розвитку, яке потребує лікувально-педагогічних захо­дів у цілісній системі корекційної допомоги дітям цієї ка­тегорії.


Невротичні прояви в дітей із затримкою психічного роз­витку дуже різноманітні. Вони можуть виявлятись і у відмові від їжі, і в нервовому блюван­ні, заїканні, нічному і денно­му нетриманні сечі, неусвідомлених рухах, страхах, нав'язли­вих потягах, діях. Важливий внесок у розумін­ня суті неврозу зробив І. Павлов, який довів, що в його ос­нові лежить «нервовий зрив» — порушення взаємодії нервових процесів: збудження та галь­мування, їх рухливості. Зрозу­міло, що й без того ослаблена нервова система дітей із за­тримкою психічного розвитку особливо легко піддається та­кому зриву. Ми зупинимося на одному з найпоширеніших про­явів — страхах і тривозі. Страхи бувають властиві і здоровим дітям. Це своєрідна захисна реакція на небезпеку. За вченням І. Павлова, фізіо­логічно страх виникає на ос­нові гальмівного процесу в ко­рі головного мозку і є виявом нормального рефлексу обереж­ності. Чим більше невідомого і раптового, тим більша ймо­вірність виникнення страху. Маленькі діти лякаються со­бак, гучного звуку, незнайомої людини. Це пояснюється від­сутністю життєвого досвіду. Якщо дитина здорова, а дорос­лі своїм прикладом показують, що підстав для страху немає, він швидко минає. У дітей із затримкою психічного розвит­ку існує постійна готовність для страхів. Адже ми знаємо, що їхня нервова система ослаб­лена і в них легко виникають гальмівні процеси, а це — фі­зіологічний грунт для реакції страху. Крім того, такі діти гірше орієнтуються в навколиш­ньому середовищі, для них біль­ше, ніж для здорових дітей, іс­нує непояснених явищ, яких можна злякатися. Через інер­тність нервових процесів стан страху, тривоги залишається надовго. Приводом для виник­нення страху можуть бути різ­ні залякування. Часто батьки та вихователі, бажаючи домог­тися швидкого послуху, заля­кують дитину «дядьком із міш­ком», «темною піччю», «бабою Ягою» тощо. Чим нереальні­ший предмет вигадується, тим страшніші риси може змальо­вувати злякана дитяча уява.


Одного разу виникнувши, страхи поширюються. Так, зля­кавшись гучного стуку в двері, дитина боїться і грому, і гур­коту машини. Водночас збері­гається готовність і для виник­нення нових страхів. І ось уже дитина боїться «злодіїв», «гра­біжників», «небіжчиків»... Так починається тривалий неврозоподібний стан із вираженими страхами. Переживання стра­ху, тривоги робить дитину при­гніченою, невпевненою в собі, безпорадною. Вона починає тривожно сприймати і такі фак­ти, яким за інших обставин не надала б жодного значення. У здорових дошкільників часто виникає страх самотнос­ті. Вони тримаються мами, скрізь за нею ходять, плачуть, коли вона йде з дому. З віком це минає. У дітей із затримкою психічного розвитку страх роз­луки з матір'ю буває вираже­ний під час вступу до школи. Цей прояв страху багатьма ав­торами описаний під назвою «шкільний невроз». В дитини 7 — 8 років щодня, коли пора йти до школи, різко змінюєть­ся поведінка. Вона плаче, про­сить залишити її вдома, а як­що їй відмовляють, стає роз­дратованою, навіть агресивною. Батьки сприймають це як свавілля, наполягають на своє­му, що, звичайно, ще більше поглиблює хворобливий стан дитини. Страх перед школою, труд­нощами, які там чекають, зму­шують дитину тікати зі шко­ли, а потім боятися покаран­ня за це. Так виникає нова травмуюча ситуація. Нерозуміння батьками хво­робливого стану дитини, не­правильні зауваження, пока­рання породжують протест про­ти старших, створюють постійне напруження зі спалахами на­падів, плачу, гніву, відмови ви­конувати будь-які вимоги. Мо­же виникнути бажання все руй­нувати, схильність до обману, навіть крадіжки. Треба мати на увазі й те, що реакція на крив­ду та озлобленість проти рід­них, педагогів може з'явитися значно пізніше, в підлітково­му віці. Проаналізуємо кілька ви­падків невротичних розладів у дітей із затримкою психічно­го розвитку.



Катя Н., 9 років, учениця 2 класу. Катя — друга дитина в сім'ї. Вагітність нею була без патології, пологи тривалі, зі стимуляцією. Дитина народи­лась у стані синьої асфіксії. До трьох років дівчинка вихову­валася вдома, відхилень у розвитку не помічали. З триріч­ного віку почала відвідувати дитячий садок. Вихователі по­мічали деякі особливості в по­ведінці Каті: плаксивість, дра­тівливість, вона не спала вдень, погано включалась у гру, була неуважна під час занять. У під­готовчій групі труднощів вия­вилося більше: дитина погано запам'ятовувала букви, циф­ри, швидко їх забувала. У школі, куди Катя вступи­ла у 7,5 року, виявилися значні труднощі в навчанні. Невдачі вона переживала тяжко, стала ще плаксивішою, вночі схоп­лювалася, переживала якісь страхи, кричала. Іноді дівчин­ка говорила, що вчителька зла, не любить її, боялась, що та її покарає, відведе до директора, переведе в інтернат. Стала від­мовлятись ходити до школи. Коли ж її намагалися збирати до школи, голосно плакала, розкидала шкільне приладдя, одяг. Якщо ж дівчинку вдава­лося відвести до школи, на уро­ках сиділа бездіяльно, часто самовільно йшла з групи подов­женого дня. Покарання бать­ків та педагога посилили хво­робливий стан дитини: вона стала агресивною, тікала зі шко­ли дедалі частіше. Нарешті бать­ки звернулися до лікаря-психіатра. На прийомі з'ясувалося, що Катя значно відстає у психіч­ному розвитку: словниковий запас, знання та уявлення про довкілля були дуже збіднені. їй було важко висловитися, во­на не знала днів тижня та пір року, погано читала, губила ря­док, не могла рахувати усно, не утримувала в пам'яті легко­го прикладу. У діалог з ліка­рем вона вступала неохоче. Ви­явилося, що вночі їй сняться «страшні сни», вона боїться за­синати. Було призначено лікуван­ня, дано поради батькам та пе­дагогам щодо індивідуального підходу до дівчинки та допомоги їй у навчанні, оскільки через відсутність спеціально­го класу інтенсивної педаго­гічної корекції вона залиши­лась і далі вчитись у своєму класі. Враховуючи її стан, по­гані оцінки їй не ставили, а найменший успіх підкреслю­вали, намагалися підтримува­ти в неї цікавість, пояснювали все зрозуміло і терпляче. Піс­ля чотирьох місяців стан Каті змінився на краще: вона ста­ла спокійнішою вдень і добре спала вночі, охоче спілкувала­ся з однокласниками, зникла агресія до вчительки та бать­ків, з'явився інтерес до на­вчання. В цьому випадку затримка психічного розвитку дівчинки обтяжувалася неврозоподібним станом зі страхами. Ускладнен­ня значною мірою зумовлюва­лося неправильною поведін­кою педагога та батьків, які ви­являли суворість та примус там, де потрібна була лагідність, до­помога. Вчасне лікування та зміна педагогічної тактики до­помогли поліпшити стан дів­чинки.


Наталя Г., 8 років, учениця 1 класу. Вагітність Наталею бу­ла з токсикозом, пологи стрімкі. Ранній розвиток не привертав уваги відхиленнями від норми. Нічого особливого не поміча­лось і в дитячому садку. Тим часом сталася трагедія в сім'ї — помер батько Наталі, коли їй було 5 років. Після цього дів­чинка стала мовчазною, вночі плакала, чогось боялася. Че­рез рік у сім'ї з'явився вітчим, якого Наталя одразу ж сприй­няла вороже. До школи дівчина пішла у 7 років, і тут почалися проб­леми в навчанні та поведінці. Дитина скаржилася на голов­ний біль, часто плакала, не мог­ла зосередитися. Особливі труд­нощі були з математики: вона зовсім не могла рахувати усно, але з допомогою педагога роз­в'язувала задачі на конкретному матеріалі. На уроках швид­ко стомлювалася. Педагог звернув увагу мами на труднощі дівчинки. Однак мама повелася неправильно. Після виклику до школи вона кричала на дівчинку, погрожу­вала, що «віддасть її в інтер­нат, де навчаються дурні». Ма­ма була дуже нерівна у ставлен­ні до дочки: то сувора, карала, а то раптом починала її голу­бити, висловлювати побоюван­ня щодо її здоров'я. Шкільні невдачі Наталя переживала важ­ко і це погіршувало її стан, ви­кликало напруження. Наприкінці III чверті Ната­ля захворіла на грип, перебіг хвороби був досить тяжким, з високою температурою. Одно­го разу увечері дівчинка почу­ла, як мама, розмовляючи з віт­чимом, висловила побоюван­ня, що дитина тяжкохвора і може померти. Після цих слів Наталя відчула, що вона і справ­ді «вмирає». Мама викликала швидку допомогу. Після вжи­тих заспокійливих ліків дів­чинка заснула, але наступно­го вечора знову відчула, що «вмирає»: плакала, задихала­ся, вкрилася холодним потом. Так продовжувалося кілька днів, поки дівчинку не поклали в лі­карню, а через три тижні на­правили до неврологічного са­наторію. Охоронний режим, медика­ментозне лікування, навчання з урахуванням індивідуальних можливостей дитини дали по­зитивні наслідки: вона стала активніша, минулися страхи, однак наздогнати в навчанні однокласників не змогла і зали­шилася на другий рік у 1 класі.


Такі випадки невротичних та неврозоподібних ускладнень у дітей із затримкою психічно­го розвитку свідчать про надзви­чайну вразливість, незахище­ність. Порівняно зі здоровими однолітками, вони стикаються з більшими труднощами на жит­тєвому шляху, часто нездоланними без допомоги. А це, в свою чергу, ще більше ослаблює, при­зводить до «нервового зриву». Найголовніші серед цих труднощів — труднощі в на­вчанні, які посилюються, ко­ли дитина приходить до школи. Уже того, що дитина зазнає постійних невдач, було б до­сить для виникнення невро­тичних реакцій, хворобливих змін у поведінці. Проте досвід переконує, що вона не тільки часто залишається наодинці зі своїми бідами, без допомоги дорослих, а й зустрічає у близьких нерозуміння, ворожість, що підштовхує до прірви. Зви­чайно, більшість батьків та педагогів мають щирі наміри допомогти дитині, і тільки від­сутність необхідних знань, не­розуміння стану малюка при­зводять до дій, які суб'єктив­но сприймаються як кривда, ворожість. Якщо дитину із за­тримкою психічного розвитку не ставити перед нездоланни­ми труднощами, вчасно допо­магати, оточувати доброзичли­вістю, увагою, то хворобливих ускладнень можна уникнути.


 


Автор: Маргарита Рождественська

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити