Головна Особливості усвідомлення власного «Я» молодшими школярами із ДЦП
Особливості усвідомлення власного «Я» молодшими школярами із ДЦП
Понеділок, 06 червня 2011, 14:21

Сучасна тенденція до гума­нізації виховання перед­бачає удосконалення сис­теми корекційно-педагогічної роботи з дітьми, котрі мають порушення психофізичного розвитку. Важливе місце в ній посідає особистісна реабіліта­ція. На актуальність цієї проб­леми свого часу вказував Л. Ви-готський, який зазначав, що будь-який тілесний недолік не тільки змінює ставлення лю­дини до світу, а передовсім по­значається на стосунках з людь­ми, тобто «органічний дефект реалізується як соціальна не­нормальність поведінки».


Перебудова чи попереджен­ня порушень взаємин особис­тості з соціумом проходить че­рез становлення її самосвідо­мості. Тому особливо актуальне формування в дітей із психо­фізичними розладами адекват­ного та позитивного «Я»-образу як системи уявлень інди­віда про себе, що забезпечує саморегуляцію діяльності та поведінки і значною мірою зу­мовлює розвиток особистості. «Я»-образ — складне утво­рення у структурі особистості, що виступає як продукт само­пізнання та виражає узагаль­нені поняття людини про са­му себе. Об'єктом його вивчен­ня можуть бути різноманітні аспекти пізнання себе: за сфе­рою прояву («Я»-соціальне, «Я»-фізичне, «Я»-інтелектуальне тощо); по відношенню до реальності та ідеалу («Я»-реальне, «Я»-ідеальне) та на ча­совому відрізку («Я»-теперішнє, «Я»-майбутнє). Образи ідеального «Я» скла­даються в дитини в молодшо­му шкільному віці (за І. Коном). Якщо в дошкільників плани реального, можливого та ба­жаного ще недостатньо дифе­ренційовані, домагання та до­сягнення змішуються, то в мо­лодших школярів реальне та ідеальне починає розмежову­ватися. Дистанція між «Я»-реальним та ідеальним збільшу­ється за рахунок зниження са­мооцінки та підвищення рівня домагань, тобто при підвищен­ні критичності в самооцінці. Разом з «Я»-реальним та «Я»-ідеальним у дитини формуєть­ся «Я»-дзеркальне (тобто «Я»-очима інших). Це дає змогу усві­домити не тільки те, як людина намагається взаємодіяти з іншими, а й як цю взаємодію ба­чать та оцінюють оточуючі.


Предметом нашого дослі­дження стало вивчення форму­вання «Я»-образу в дітей із ДЦП. Вченими (Е. Айрапетьянц, Г. Туторська) доведено, що при ДЦП ушкоджений не тільки руховий аналізатор, а й уся сис­тема міжаналізаторних зв'яз­ків, внаслідок чого порушуєть­ся структура чуттєвого пізнан­ня взагалі і, зокрема можливість створювати, утримувати та опе­рувати образами. Враховуючи вплив на розвиток особистос­ті деприваційних чинників, ру­хової обмеженості та умов ви­ховання, більш ізольованих від ровесників, ми можемо перед­бачити, що «Я»-образ форму­ватиметься своєрідно. Ми спостерігали за розвит­ком «Я»-образу в дітей із ДЦП 9 — 11 років у порівнянні з їх­німи ровесниками, які розви­ваються нормально. Зокрема, вивчалися уявлення учнів про «Я»-реальне, «Я»-ідеальне та «Я» очима інших людей. Ми намагалися з'ясувати, як діти розуміють слова, що характеризують особистісні риси людей. З цією метою використовува­лась методика «стандартизова­ного самозвіту», або «контроль­них списків». Вона містить на­бір карток з прикметниками, які за значенням поділяються на певні групи та характеризу­ють «Я»-образи за сферою про­яву («Я»-фізичне, «Я»-інтелек­туальне, «Я»-емоційне, «Я»-соціальне). Завдання дослідження — по­рівняння особливостей уявлень про власне «Я» за такими па­раметрами:


 

  • ступінь усвідомлення та розуміння значення окремих понять, які складають «Я»-образ;
  • здатність до осмислено­го застосування та розмежу­вання цих понять у самоописах, а також можливість відок­ремлювати власну думку від оцінок інших людей, що скла­дає когнітивну диференційо­ваність «Я»-образу;
  • характер співвідношен­ня «Я»-реального та «Я»-ідеального за обсягом та змістом;
  • міра адекватності обра­зу «Я»;
  • міра стійкості образу «Я» залежно від ситуації та емоцій­ного стану.



Аналізуючи отримані ре­зультати опитування, розгля­немо особливості розуміння дітьми понять, що характери­зують «Я»-образ. Ми умовно поділили відповіді дітей на та­кі категорії:


1. Адекватні поняття

До цієї групи були віднесе­ні як самостійно узагальнені дитиною визначення, так і по­яснення, що підкріплюються прикладом наявності певної якості в інших людей, а також запозичення суджень оточую­чих, дорослих чи однолітків. Ця група визначень вияви­лася найчисленішою як у здо­рових дітей, так і у дітей із ДЦП. Однак формування цих понять у здорових дітей відріз­нялося більшою узагальненіс­тю, ніж у хворих на ДЦП: «Кра­сива людина — це та, яка має не тільки гарну зовнішність, а й внутрішню красу» (норм.). «Здорова людина — це та, яка немає ніяких проблем із здоров'ям». «Красива людина повинна бути гарна, вдягнута добре, нафарбо­вана, пахуча». «Швидка люди­на — це та, яка бігає швидко». Діти із ДЦП частіше, ніж здорові ровесники, дають по­яснення з установкою на себе, наприклад: «Добра людина — це та, яка добре до мене ста­виться, ласкава до мене». «Доб­ра — це та, яка мене не б'є». Нормальні діти давали схожі визначення, але частіше уза­гальнювали поняття: «Добра — це та, яка нікого не кривдить». «Добра — це та, яка нікому не робить зла, не ображає інших». Обидві категорії дітей вда­вались у відповідях до порів­няння з іншими людьми, на­приклад: «Красива — це з гарни­ми рисами. Така, як наша Оля». «Веселий — це такий, як Михайлик, він завжди сміється». Однак діти із ДЦП частіше апе­лювали до думки інших, пере­важно дорослих: «Мама каже, що я неохайний». Особливо це виявляється у визначенні ін­телектуальних якостей люди­ни: «Олена Василівна каже, що розумна людина — це така, яка добре все знає». Діти із ДЦП частіше пов'язували інтелек­туальні риси з навчальною ді­яльністю: «Розумний — це той учень, який вчиться на п 'ятірки, потрібно вчитися на п 'ятірки». «Розумний — це той, хто розуміє, що від нього вимагає вчитель». «Спостережливий — це той, хто спостерігає за сонцем, це потрібно на урок приро­дознавства». Здорові діти у своїх відповідях зазначали, що «учень може бути розумним, але не обов 'язково він при цьому відмінник». Цікаво й те, що діти із ДЦП часто розглядали через приз­му навчальної діяльності інші риси, не пов'язані безпосере­дньо з інтелектуальною сфе­рою, наприклад: «Охайний — це той, хто гарно веде зошит». «Боязкий — це той, хто на уро­ці думає, що неправильно зробив завдання, і боїться записати». Таким чином, вже на само­му початку дослідження визна­чалися певні відмінності у від­повідях дітей з ДЦП, а саме: недостатня узагальненість ви­словлювань, більша залежність від думки дорослих, звуженість сфери вияву якості (тільки що­до навчальної діяльності), его­центричні судження.


2. Неадекватні поняття

Вони спостерігалися в обох категоріях опитуваних, але біль­шість — у школярів із ДЦП. Так, наприклад, недобра люди­на визначалася, як та, «яка не слухає, коли кажуть не йти ту­ди, наприклад, на будівництво чи у метро, а вона не слухає і все одно йде. Так вона може за­подіяти собі зле, тому це зла людина». «Допитливий — це по­гана риса, коли в людини щось допитує, і не по тій темі, а лю­дині це може бути неприємно». «Запальний — це той, хто мо­же запалити школу або будинок». Такі відповіді вказують на недостатнє розмежування ок­ремих понять, нерозуміння їх значень, недосконалість того інструменту, за допомогою яко­го має формуватися система уявлень про власне «Я».


3. Відсутність пояснення, не­ спроможність дати будь-яку від­повідь, приклади тавтології (доб­рий — це добрий).

Відсутність пояснення і в дітей із ДЦП, і в здорових учнів виявляється в деяких ви­падках як вказівка на носія пев­ної риси без будь-якого обгрун­тування: «добрий — це Саша»; «скупий — це мій дідусь». Таким чином з'ясувалося, що діти різною мірою володі­ють поняттями, що характери­зують «Я»-образ. Усвідомлен­ня таких понять у всіх катего­рій дітей перебуває на стадії незавершеності і недоскона­лості, що природно для цієї ві­кової групи. Водночас для дітей із ДЦП у порівнянні з нормою харак­терні більшою мірою недостат­ня узагальненість, вузькі ситу­ативні визначення, егоцентрич­на забарвленість характеристик із вираженими установками щодо себе; недостатнє розме­жування окремих понять, апе­ляція до думки значущих до­рослих. Далі діти добирали картки, які характеризують «Я»-ідеальне. Здебільшого діти із ДЦП вказували на всі запропонова­ні риси. Здорові діти підходи­ли до цього завдання диференційованіше, виявляючи певну незалежність власної думки від загальноприйнятої та вибірко­вість щодо значущості для них окремих якостей. Наприклад, прикметники сильний, високий, сміливий не були включені в «ідеальний» список дівчаток, а слова допитливий, відвертий, тихий частіше вилучалися хлоп­чиками як такі, що «мати не обов'язково», «можна такі ри­си мати, а можна й ні». Дітям із ДЦП властивий до­бір суперечливих понять, який вказує на цілковите нерозумін­ня. В один ряд виставлялися слова запальний та стриманий, відвертий та потайний, щедрий та скупий без будь-яких пояс­нень. При визначенні «Я»-реального діти із ДЦП набагато час­тіше, ніж здорові, добирали картки з тими ж самими риса­ми, якими характеризувалось ідеальне «Я». Презентація «Я»-реального виглядала як недиференційована сукупність якос­тей: «Я такий, яким треба бу­ти». Очевидно, що в цьому випадку велике значення ма­ють три фактори:

1) мотив під­корення авторитетному дорос­лому, цілковита залежність від навіюваних ним установок для дітей із ДЦП домінуючі на­стільки, що ці установки неусвідомлено переходять у сфе­ру «Я»-реального;

2) зниження критичності внаслідок орга­нічного ушкодження робить можливим такий перехід із сфе­ри бажаного у сферу наявно­го;

3) велику роль у цьому ві­діграє включення захисних ме­ханізмів.


Дитина не усвідомлює того, що може стати травмую­чим для власного «Я». Особ­ливо це стосується якостей фі­зичного «Я». Майже всі діти із ДЦП визнають себе здорови­ми та красивими. Якщо дити­на із ДЦП каже, що вона не дуже здорова, то має на увазі часті застуди або хворі зуби і набагато рідше — справжні при­чини. Та навіть у цих випад­ках дитина не розглядає свій дефект як щось глобально хво­робливе, а каже: «У мене ж ру­ка хвора» або «У мене болить нога». Такі різні види самоха­рактеристик у дітей із ДЦП спричинюються різними фак­торами. Не завжди вони пояс­нюються інтелектуальним рів­нем розвитку дитини. Заслу­говує уваги припущення автора монографії, присвяченої ви­вченню дітей із ДЦП, Е. Каліжнюк, що, можливо, в однако­вих випадках локальний фак­тор ураження мозку прискорює усвідомлення та переживання дефекту, а в других — затри­мує його. Дія компенсаторних захис­них механізмів виявлялась у своєрідності відповідей дітей із ДЦП. Так, дівчинка визна­чала себе водночас повільною і швидкою. Повільною тому, що повільно пише, а швидкою тому, що швидко бігає, і де­монструвала це справді швид­ким бігом за ходунками.


Дітям обох категорій влас­тиве усвідомлення, що в різ­них випадках і в різних ситу­аціях вони поводяться по-різ­ному. Наприклад, «У школі я стриманий, бо треба слухати­ся, а вдома запальний, бо хочеть­ся погуляти, а не дають» (Женя, 10 р., ДЦП). «Я буваю різ­ний: треба знати, коли треба бути стриманим, а коли мож­на побалуватися» (Ваня, 10 р., ДЦП). «Яз товаришами доб­рий, але якщо хтось мене заче­пить, то буваю злим: можу під­ніжку дати» (Сашко, 10 р., ДЦП, ЗПР). Діти обох катего­рій усвідомлюють, що різні ри­си характеру властиві їм різ­ною мірою, і вживають для ви­раження цього слова: трохи, іноді, дуже, не завжди, як коли. У дітей із ДЦП частіше «Я»-реальне та «Я»-ідеальне збіга­лися. У здорових дітей, як пра­вило, «Я»-ідеальне відрізняло­ся від «Я»-реального більшою кількістю позитивних якостей, а останнє охоплювало достат­ню кількість негативних якос­тей. Самохарактеристики здо­рових дітей були адекватнішими. Аналіз відповідей виявив, що діти із ДЦП, складаючи самоописи, частіше наділяли се­бе бажаними якостями, при­власнювали думки інших про себе, а здорові учні частіше вда­валися до порівняння себе з іншими та аналізували власні вчинки. Звернення до опису конкретних ситуацій характер­не для обох категорій дітей і це призводило до суперечнос­ті, нестабільності «Я»-образу, що також вкладається у відпо­відні вікові норми генезису са­мосвідомості.


На наступному етапі дослі­дження дітям пропонували оха­рактеризувати себе з погляду однолітків. Таке завдання ви­явилося найважчим. Це свід­чить, що «Я»-дзеркальне он­тогенетично більш пізнє та складне утворення. Часто діти відмовлялися відповідати, мо­тивуючи це тим, що «не мо­жуть заглянути в душу інших». Однак, аналізуючи отримані відповіді, можна відзначити, що діти із ДЦП частіше харак­теризують себе позитивно з погляду «групи підтримки», своїх друзів, а їхні здорові одноліт­ки намагаються узагальнити суспільну думку про себе і ви­користовують як позитивні, так і негативні характеристики. Таким чином, на підставі дослідження можна зробити гі­потетичні висновки, що потре­бують підтвердження подаль­шими експериментами:


  • образ «Я» у молодших школярів із ДЦП формується під впливом думки значущих дорослих;
  • така залежність визначає низький ступінь когнітивної диференційованості «Я»-образу, що виявляється у схильності до штампів, недостатньому розме­жуванні окремих якостей, ка­тегоричності самохарактеристик;
  • випадки тотожності «Я»-ідеального та «Я»-реального за обсягом і змістом вказують нате, що «Я»-ідеальне часто не виділяється дітьми із ДЦП як окреме утворення, відмінне від «Я»-реального;
  • нерівномірно знижений запас відомостей та уявлень внаслідок рухового дефекту та обмеженого спілкування усклад­нює процес самопізнання ди­тини із ДЦП та уповільнює про­цес формування результату цього самопізнання — певно­го образу «Я»;
  • оцінка себе, виходячи з конкретних ситуацій в умовах замкнутого середовища школи-інтернату, зумовлює нестійкість та нестабільність образу «Я», що може змінюватися залежно від емоційного стану дитини;
  • у процес формування «Я»-образу дитини із ДЦП залуче­на могутня система захисних механізмів, один з яких — не­достатня усвідомленість влас­ного фізичного «Я», що стає перешкодою у формуванні аде­кватного «Я»-образу;
  • внаслідок того, що в умо­вах життя та виховання у школі-інтернаті існує часткова ком­пенсація, усвідомлення та пе­реживання свого дефекту як ядра формування дефіцитарного фізичного «Я»-образу у молодших школярів із ДЦП виникає опосередковано (як реакція на насмішки та інші вияви ставлення оточуючих);
  • особливості формування «Я»-образу в молодших шко­лярів зумовлюють необхідність розробки системи особистісної реабілітації для дітей із ДЦП з метою попередження хворобливої переоцінки сво­го недоліку у підлітковому ві­ці та психологічної допомоги у формуванні позитивного «Я»-образу.

 



Автор: Оксана Романенко

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити