Головна Перші кроки до інклюзивного навчання
Перші кроки до інклюзивного навчання
Неділя, 15 травня 2011, 21:51

Реформа в освіті відкрили шлях й реформі в спеціальній освіті дітей з особли­вими потребами. Суспільство складається з різних категорій маленьких громадян, певна частина з них має проблеми в розвитку, зі здоров'ям. І, на жаль, характерною рисою сьогодення є тенденція до зростання кількості дітей, які потребують соціальної адаптації, корекційно-реабілітаційної допо­моги.



Конституція України, Закон України «Про освіту» гарантують усім їм право на освіту, а отже, і можливість реалізувати це право в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального та майнового стану, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Діти з особливими освітніми потребами мають право задовольнити свої потреби так само, як і всі інші члени суспільства. Ці принципи закріплені низкою правових актів. На сьогодні діти з певними відхи­леннями в розвитку здобувають освіту в спеціальних навчальних закладах або закладах комбінованого типу —спеціальних садках (групах), школах-інтернатах. У Канаді, США, Європі, інших державах накопичений значний досвід щодо залучення дітей з особливими потребами до навчання в найближчих за місцем прожи­вання навчальних закладах загального типу. Визнано, що діти в таких умовах краще адаптуються до навколишнього середовища, оволодівають соціальними навичками, відчувають себе самостійними, потрібними суспільству.


Все частіше ми чуємо і вживаємо новий термін «інклюзивна освіта», який базується на тлумаченні, викладеному в матеріалах Саламанкської декларації та програми по навчанню дітей з особливими освітніми потребами. Педагоги і батьки недостатньо обізнані з альтернативною формою навчання — інклюзивною освітою, що передбачає особистісно-орієнтовані підходи, методи навчання для кожної дитини, враховуючи її особливості, здіб­ності, психофізичні порушення. Інклюзія - це вимога часу. Перші експериментальні кроки по запровадженню альтернативної форми навчання дітей з особливими потребами вже зроблені. Це кроки до інклюзивної освіти - інноваційної моделі навчання, забезпечення рівного доступу до якісної освіти, включення дітей з особливими потребами в масову школу (клас), дитячий садок (групу). В рамках проекту Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», за наказом Міністерства освіти і науки України з 2001 року в навчально-виховному комплексі «Барвінок» Голосіївського району м. Києва проводиться науко­во-практичний експеримент «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання в загально­освітніх навчальних закладах».


Наукове, організаційне керівництво експериментом здійснюється Засенко В'ячеславом Васильо­вичем, заступником директора Інституту спеціальної педагогіки АПН України, доктором педагогічних наук, Таранченко Оксаною Миколаївною, науковим співро­бітником Інституту спеціальної педагогіки АПН України, Найдою Юлією Михай­лівною, методистом Всеукраїнського фонду «Крок за кроком». Мета експерименту — роз­робка і реалізація механізму включення дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній навчальний заклад, рання інтеграція цих дітей в соціальне середовище з урахуванням їх типологічних та індивідуальних особ­ливостей.
Інклюзивне навчання передусім перед­бачає:

 

  • перебування дитини з певними порушеннями в масовому загальноос­вітньому класі (чи в масовій дошкільній групі), оволодіння знаннями, вміннями та навичками нарівні зі здоровими однолітками;
  • соціально-медико-педагогічний супровід дітей;
  • наукове, організаційне керівництво експериментом;
  • забезпечення належних умов для навчання, виховання, корекційно-компенсаторної роботи (матеріально-технічне, кадрове, фінансове забезпечення) тощо.




Важливим, як на початковому етапі, так і протягом всієї експериментальної роботи для педагогів (вчителя-логопеда, вчителя початкових класів, психолога, соціального педагога) стало:

  • визначення пріоритетних корекційних, навчальних, виховних завдань, напря­мів роботи;
  • розробка індивідуальних корекційно-компенсаторних планів роботи для кожної дитини з урахуванням нозологій (порушень мовлення, слуху, зору, інтелекту, опорно-рухового апарату);
  • адаптація навчальних планів, прог­рамного матеріалу, методів, форм навчання до індивідуальних освітніх потреб дітей з особливими потребами;
  • орієнтація на особистісний досвід дитини, пізнавальні можливості конкретної дитини;
  • розробка низки прийомів і засобів, які створювали б сприятливі умови для загального розвитку учнів, дошкільників;
  • створення умов для соціальної адаптації дітей з особливостями психо-фізичного розвитку і здорових дітей, здобуття ними соціальних навичок.



Чільне місце в інклюзивній формі навчання займає корекційно-розвивальна робота з дошкільниками, учнями початкових класів, які мають певні особливості, пору­шення психофізичного розвитку. Своєчасне логопедичне втручання є одним із превен­тивних заходів попередження труднощів у навчанні і водночас ефективним способом стимуляції психічного розвитку дитини в цілому. Неоціненне значення має корекція мовленнєвих порушень (усного та писем­ного мовлення) і для становлення особис­тості.


До масових класів, груп залучалися діти з важкими мовленнєвими порушен­нями, вадами слуху, зору, затримкою пси­хічного розвитку. Вони стали частинкою життя педагогічного колективу. До них ставляться як до рівних, як до таких, що заслуговують на повагу і сприймають їх такими, які вони є. А це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства. Гаслом у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами обрано - «Повір у себе!». Для здійснення корекційної допомоги в освітньому закладі створені всі необхідні умови, логопедичний кабінет, обладнаний згідно з сучасними вимогами, розташований у зручному для дітей і батьків місці, світлий, ошатний, з достатнім матеріально-техніч­ним забезпеченням. Витримані санітарні норми щодо освітлення, розміщення і підбору меблів. Наявні каталоги літератури, дидактичних посібників, ігор, система­тизація різноманітних матеріалів за напря­мами роботи дають можливість швидко підібрати потрібний матеріал для корек­ційної роботи з кожною дитиною. Структурними компонентами про­фесійної діяльності вчителя-логопеда є:


  • діагностична діяльність (вивчення анамнезу, історії розвитку, причин порушень у дитини, бесіда з батьками, спостереження за дитиною, обстеження мовлення);
  • складання індивідуальних корекційно-компенсаторних планів роботи з кожною дитиною;
  • визначення доцільних форм взаємодії з дитиною, видів корекційно-розвивальної роботи;
  • корекційна робота по виправленню порушень усного і писемного мовлення;
  • надання порад, консультацій батькам, педагогам, залучення сімей до активної практичної співпраці;
  • співпраця з психологом, соціальним педагогом, вихователем, вчителем щодо корегування педагогічного, колекційного процесу, пошуку шляхів його удоско­налення;
  • співпраця з медичним персоналом закладу і поліклініки;
  • аналіз результативності роботи, визначення динаміки розвитку дитини, ведення документації та складання звітності;
  • участь у різних заходах методичної роботи, самоосвіта;
  • пропаганда логопедичних знань, взаємодія з громадськістю.




Визначені пріоритетні завдання логопедичної корекції:

  • подолання різних порушень усного і писемного мовлення;
  • розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання, письмо);
  • формування фонетико-фонематичної, лексико-граматичної сторін мови, зв'язного мовлення;
  • формування комунікативних умінь;
  • розвиток мовленнєвої, загальної та дрібної моторики;
  • вироблення навичок свідомого сприймання і розуміння зверненого мов­лення;
  • розвиток просодики (темп, ритм, тембр, сила голосу, інтонування, емоційне забарвлення тощо);
  • розвиток психічних процесів (уваги, пам'яті, мислення, уяви тощо).


Основне змістове наповнення корекційно-комиенсаторної роботи з дітьми з особливими потребами відповідає дер­жавним вимогам до рівня загальноосвітньої підготовки учнів та стандарту спеціальної освіти і реалізується шляхом використання спеціальних методів та форм навчання, технічних засобів, спеціального обладнання. Система корекційної роботи чітко і структуровано відображена в моделях і схемах :

  • зміст корекційної роботи;
  • взаємодія вчителя-логопеда з дити­ною через різні форми роботи і види діяльності;
  • модель взаємодії вчителя-логопеда з різними інституціями;
  • форми взаємодії між вчителем-логопедом, сім'єю і громадськістю;
  • етапи корекції фонетичних порушень;
  • види артотерапії.



Реалізація такої системи корекційної роботи, спільні дії педагогів, батьків, медиків безсумнівно забезпечать високу резуль­тативність. Характерною ознакою корекційно-розвивальної роботи з дітьми є її варіа­тивність. Це викликано тим, що різні діти, залежно від стану враження тієї чи іншої функції, від рівня збереження аналізаторів, індивідуальних особливостей, фізичних чи розумових порушень мають різні мож­ливості. Вчителем-логопедом і вихователями, вчителями початкових класів викорис­товуються різні методи і форми корекційного навчання, які передбачають коопе­ративну роботу дітей у малих групах, у парах, що сприяє здобуттю соціальних навичок, формує почуття товариськості та взаємної відповідальності. В інклюзивному класі (групі) у дитини з вадами з'являється потреба бути потрібною, що мотивує здобувати нові навички, знання.


Актуальною, цікавою і достатньо ефективною є спільна форма роботи педа­гогічних працівників — бінарні-уроки, бінарні-заняття вчителя-логопеда з вихо­вателем чи вчителем початкових класів, вчителя-логопеда з психологом, соціальним працівником, вчителя-логопеда з музичним керівником, на яких одночасно реалізуються корекційні, навчальні, виховні завдання. До таких форм роботи корисно залучати батьків, вони стають активними учас­никами навчально-корекційного процесу. Мовленнєво-діяльнісна спрямованість корекційної роботи досить вдало реалі­зується через ігротерапію, артотерапію, які успішно використовуються з дітьми до­шкільного і молодшого шкільного віку з порушеннями мовлення, зору, слуху, затрим­кою психічного розвитку, ДЦП, розумовою відсталістю як індивідуально, так і з підгру­пами, у формі тематичних занять, вправ, ігор, інсценівок, свят, етюдів тощо.


Ігротерапія - це терапія засобами ігрової діяльності, тобто побудова стосунків між дорослим і дитиною за допомогою гри, де вона почувається значимою особистістю, яку цінують і люблять. У процесі ігротерапії дитина розкривається для вираження своїх емоцій, завдяки чому звільняється від напруги, пригнічених відчуттів. Ігроте­рапія - це використання емоційних, пізна­вальних, фізичних здібностей дитини з метою корекції вад розвитку та поведінки. В процесі ігротерапії, використанні різно­манітних ігор вчителем-логопедом ство­рюються такі стосунки з дітьми, які сприя­ють встановленню швидкого контакту — провідного компоненту будь-яких стосунків, допомагають коригувати первинні і вторинні порушення. Між вчителем-логопедом і дитиною, однолітками виникають стосунки свободи і співробітництва замість стосунків примушення і агресії, що приводить до корекційного ефекту. У логопедичній роботі з дітьми широ­ко використовуються різні види артотерапії, оскільки будь-яке порушення у психо­фізичному, мовленнєвому розвитку нега­тивно впливає на афективну сферу.


Арто­терапія - це корекція мовленнєвих, психо­соматичних, психоемоційних процесів і відхилень в особистісному розвитку за допомогою різних видів мистецтва. Мис­тецтво позитивно впливає на всебічний розвиток особистості взагалі, а зокрема і на дітей з особливими потребами. Корекційно спрямоване мистецтво є джерелом пози­тивних хвилювань дитини, породжує креативні (творчі) мовленнєві здіб­ності, активізує і прискорює корекцію тих чи інших порушень у розвитку. Вчителем-логопедом використову­ються різні види артотерапевтичних методик в залежності від характеру порушень у дітей, компенсаторних можливостей організму, насамперед, центральної нервової системи, характеру і глибини патологічного стану:

  • імаготерапія - корекція і розвиток за допомогою образів і театралізації;
  • вокалотерапія - корекція співом;
  • музикотерапія — через сприйняття музики;
  • ізотерапія - за допомогою образо­творчого мистецтва;
  • бібліотерапія — за допомогою чи­тання;
  • казкотерапія - інсценування казок;
  • кінезіотерапія — корекція рухами (логопедична, фонетична ритміка).



При застосуванні кінезіотерапії діти вчаться плавно говорити, співвідносити слова з рухами, правильно і граційно рухатись, відчувати музичний ритм, коор­динувати свої рухи. Ці заняття дають дітям змогу позбутися незграбності, розвивають координацію рухового, зорового, слухового сприймання, яке має велике значення для опанування читанням, письмом, мовленням. Завдяки цікавим технологіям - ігротерапії, артотерапії у корекційному навчанні і вихованні діти «розкриваються» психо­логічно, починають розуміти свою унікаль­ність у властивих їм здібностях, почуваються значущими і повноцінними особистостями.


Не менш важливим аспектом у запро­вадженні новацій — інклюзивної освіти, є робота з родинами, які мають як здорових дітей, так і дітей з особливими потребами. Частина батьків досить болісно реагує на спільне навчання дітей: хвилює вплив одних дітей на інших, щоб діти не були скривд­женими. Доводиться вирішувати соціальні проблеми з сім'ями, надавати повноцінну інформацію про переваги інклюзивної моделі навчання, залучати до плідної співпраці. Поступово налагоджуються довірливі стосунки з батьками дітей, що укріплює віру сім'ї в успіх інклюзивної моделі навчання.


Аналізуючи результати роботи, дина­міку розвитку кожної дитини, опитування батьків, педагогів, можна зробити висновок, що перші кроки по реалізації інклюзивної моделі навчання засвідчують значні зру­шення в позитивному сприйнятті нової системи - включення дітей з особливими освітніми потребами в масову школу, дитячий садок. На нашу думку, альтер­нативна форма здобуття освіти, соціального досвіду, життєвої компетенції дітьми з особливими потребами - інклюзивне навчання, може існувати як варіативна форма навчання. Але треба й погодитись з тим, що на сьогодні наше суспільство не готове ще до масового запровадження інклюзивної форми навчання через певні перешкоди: недостатнє кадрове забезпе­чення і готовність до роботи з дітьми, які мають психофізичні порушення, недостатнє фінансування і матеріально-технічне забез­печення, відсутність унормованої доступ­ності і безбар'єрності загальноосвітніх закладів для дітей з особливими потребами тощо.


На сучасному етапі варто активніше знайомити педагогів, батьків з досвідом інших країн щодо практичного втілення інклюзивної освіти. Для розширення кола знань з даного питання радимо ознайо­митись з інформацією на Інтернет-сторінках, досить змістовними і цікавими посібниками Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» -«Як досягти змін», укладачі Наталія Софій, Юлія Найда, «Доброго ранку! Ми раді, що ви тут!», інформаційним збірником «Роз­виток модельних центрів інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами», мето­дичним посібником «Діти з особливими потребами в загальноосвітньому просторі: початкова ланка», рекомендованим Вченою радою Інституту спеціальної педагогіки АПН України в 2004 році тощо. Проте перші експериментальні кроки до інклюзивного навчання в нашій країні вже зроблені. Тому можна процитувати думку Нормана Кунка: «Коли інклюзивне навчання буде повністю опановане, ми зможемо відмовитись від ідеї, що всі діти для того, щоб приносити користь суспільству, повинні бути схожими один на одного. Замість цього ми будемо шукати і підтримувати таланти, властиві всім людям. Ми починаємо розглядати нетипові способи, щоб виховувати корисних членів сус­пільства, і в процесі цієї роботи ми зможемо дати всім дітям відчуття того, що вони потрібні».




Автор: Білецька Л. Л.,
заступник начальника управління освіти
Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації

Білецька І. В.,
вчитель-логопед навчально-виховного
комплексу «Барвінок»

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити