Головна Постановка звуків Логопедичні казки
Логопедичні казки
Понеділок, 06 червня 2011, 13:54

У журналі "Дошкільне виховання" (№ 9, 2009 р.) було надруковано статтю Ірини Кривди "Логопед теж психолог". На підтримку головної думки статті логопед зі школи "Леді" (м. Боярка, Київська обл.), Оксана Лавриненко пропонує сучасний психологічний прийом — казкотерапію, який вона успішно застосовує в роботі з дошкільнятами й молодшими школярами.


Робота над формуванням у дитини правильного мовлення потребує від неї уваги, зосередженості, неабияких вольових зусиль, наполег­ливості, бажання довести справу до кінця, тобто цілком дорослих якостей, що тільки формуються в процесі навчання. Подані казки стануть у пригоді дефектологам, корекційним педагогам, педагогам загальноосвітніх закладів, рідним малюка при автоматизації набутих звуків, інших навичок. Кожна казка створена для досягнення певної мети, яка чітко простежується в тексті. Казки допоможуть малечі засвої­ти звуковий аналіз, сформувати фонематичний слух, опрацювати логопедичні вправи, опанувати правильні звуки української мови, спонукатимуть частіше вживати ці звуки, уважно ставитися до власного мовлення та мовлення інших людей. Ці казки як психотерапевтичний засіб пройшли випро­бовування практикою, вони допомагають підвищити ефективність роботи логопеда.


Казка про зайчика


Настусі п'ять років. Вона займається з логопедом, щоб навчитися правильно вимовляти звуки [Ш], [Ж], [Р], [Л]. Працює старанно, по-дорослому, багато вже чого й навчилась. От якось пішла вона з мамою до парку. Ідуть собі, милуються гарними деревами і квітами... Раптом чує Настуся: хтось плаче. Та це зайчик! Сидить на пеньочку, лапочками сльози вити­рає. Дівчинка до нього: "Чого, зайчику, плачеш? Чого сльози ллєш?!" А той відповідає:
—    Як мені не плакати? Білочки правильно розмовляють, ба­гато вправ для язичка зна­ють. А мені, зайчикові, не показують. Мій язичок без зарядки не стане таким вправним, міц­ним, розумним, тож я не зможу правильно звуки вимовляти! Настуся лагідно ус­міхнулася та й каже:
—    Не плач, маленький, я тобі покажу вправи для язичка!


Вправи для язичка Варіант 1.


Котик п'є молочко.
Конячка цокає копитами.

Язичок стрибає з нижньої губи на верхню і навпаки.

Зайчик б'є лапками по барабану (д-д-д-д...).
Белькоче сердитий ін­дик (бл-бл-бл-бл...).

Цей варіант може слу­гувати для знайомства з вправами.


Варіант 2 — це ті вправи, які призначить лого­пед, їх треба виконувати разом з дитиною (через наслідування малюк опановує правильні рухи), не критикувати, а хвалити маленького учня за ста­ранність.


Лісовий довговушко радо виконував усі вправи ра­зом із дівчинкою і в нього добре виходило. На про­щання він сказав: "Я щодня повторюватиму ці веселі та корисні вправи, і мій язичок почне нарешті пра­вильно вимовляти звуки!". Іншим разом повторимо казку та запропонуємо дитині самій пригадати вивчені вправи — показати їх зайчикові разом з дорослим.


На гостину до Лавринка


Лавринкові п'ять років, він займається з логопе­дом, учиться правильно вимовляти звуки. Завзятий, старанний хлопець! Якось увечері в двері до Лаврин­ка хтось постукав. Відчинила мама, виявляється, це завітали сусідські діти. Кожен тримає свого іграшко­вого улюбленця: хто песика, хто ведмедика. Привіта­лися чемно та й питають: "Чи не покаже нам Лавринко вправи для язичка? Колись він хвалився, що вони цікаві, кумедні та дуже корисні". Мама Лавринкова каже: "Звичайно, заходьте, діти!". Друзі зайшли, ти­хенько повсідалися на канапі та з цікавістю спогля­дали Лавринкові вправи для язичка. Вправи для язичка


 

  1. Зайчик, побачивши морквинки, так залопотів вушками: рух губами такий самий, як у вправі для язичка, варіант А.
  2. Отримавши морквин­ки, зайчик так стукає їх одна об одну: д-д-д-д...
  3. Козеня вицокує (так само, як конячка). Різ­ні назви однакових вправ використову­ємо для підтриман­ня інтересу. Дитина, поринаючи в уявний розмаїтий світ, охоче працює, сама придумує назви вправ, починає грати з іграшками "в лого­педа". А це корисніше, ніж "у монстрів"...
  4. Білочка-господарочка підмітає хвостиком дупло — рух язичком, як у вправі "Серди­тий індик".
  5. Їжачок (левенятко, песик) п'є молоч­ко (водичку), зли­зує йогурт (моро­зиво).
  6. Дельфін,  виступаючи  у водному цирку (золо­та рибка в акваріумі), так плеще хвостом, як у вправі "Сердитий індик", а носом так стукає по м'ячу: д-д-д-д...
  7. Білочка стукає горішком об горішок: д-д-д-д...



Логопед (дорослий) пропонує вправи, найбільш доцільні на даному етапі навчання. Товаришам дуже сподобалися Лавринкові вправи. Вони з повагою дивилися на хлопчика, бо теж не всі звуки вміли правильно вимовляти, а як цього навчи­тися, дізналися від Лавринка. Які вправи тобі запам'яталися? А які вправи най­більше подобаються? Які вправи ти б показав? Вміло розставляючи акценти, дорослий підси­лює мотивацію до навчання, роблячи таким чином привабливішою копітку, інколи досить одноманіт­ну роботу.


Цікава зустріч (Казка не проста, а шкільна. Казка-загадка, казка-гра)


Нарешті п'ятирічна Яринка навчилася вимовляти звук [Р]! Пишалася новеньким звуком, раділа йому! Бо діти люблять не тільки новий одяг та нові іграшки, а й нові, вже дорослі (шкільні) звуки. Аж раптом на магнітній дошці Яринки з'явилася незнайома літера. Уважно розглянувши її, дівчинка запитала: "Як тебе звати?".

- Мене звати "Р", — відповіла незнайомка.
- Чому ж я тебе раніше не бачила? Адже я знаю багато літер.
- Ти раніше не вміла мене вимовляти. А я люблю, щоб моє ім'я називали правильно.
Справді, кожен хоче, щоб його ім'я точно вимов­ляли. Кому ж сподобається, якщо його неправильно називатимуть! Зваж на це, друже!
—    Тепер ти вмієш розмовляти, як доросла! — ска­зала літера Яринці. — Ми потоваришуємо. Пропоную тобі нові ігри!


1. Гра "Веселий маракас"


Відбий маракасом (буб­ном) об долоньку по складах та промов ось такі слова: рак, Ро-ма, Ма-ри-на, го-ри, сир, ка-тер, рі-ка, Ма-рі-я.

Молодець!


2. Гра "Завзяті жабки"


Стрибаючи, "як жабка", промовляй по складах сло­ва: Бу-ра-ті-но, грак, мо-ре, бе-ре-за.


3. Гра "Конструктори"


Викладатимемо з пали­чок будиночок(палац або вежу). Придумай речення із заданим словом та ви­клади три палички для бу­диночка. Звісно, всі слова про­понуємо з [Р] для авто­матизації цього звука, наприклад: риба, воро­та, річка, море тощо.


4. Гра "Доручення"


А. Мене серед літер знайди, підкресли (обведи або зафарбуй), назви, слово зі звуком [Р] пригадай.
Б. Мене серед літер знайди, назви, крапку постав, назву кольору із звуком [Р] пригадай.
В. Мене самостійно намалюй (обведи або роз­фарбуй), назву тварини із [Р] пригадай.
Г. Викладай мене з насіння, камінчиків (черепа­шок, квасолинок) та називай.


5. Гра "Квітка"


Ось кольоровий кружок (з картону). Усередині мій портрет [Р]. Це — начебто середина квітки. Слово зі звуком [Р] пригадай та пелюсточку (овал або ромб з картону, лічильну паличку тощо) до середини при­кладай.


6. Гра з іншими звуками, товаришами [Р]. "Відгадай-но! Який звук хочу промовити?!"


Варіант 1. Щоб виграти, треба подивитися на мої губи та здогадатися, який звук збираюся промовити. Для цього відкрию секрет (не всі знають, а ти зна­тимеш!).
Коли ми говоримо [А] — то широко відкриваємо рота.
Коли збираємося промовити [У] — витягуємо губи трубочкою.
Коли хочемо промовити [І] — розтягуємо губи, наче в усмішці.
Коли кажемо [О] — округлюємо губи.
Зверніть увагу дитини на це, кілька разів повто­ріть, повертайтеся до цієї гри ще й ще раз.
Запам'ятав, друже?! А тепер (за положенням губ) здогадайся, який звук промовлятиму.
Дорослий чітко артикулює окремо один зі зву­ків, дитина "відгадує", отримує похвалу, мимоволі, в грі, звертаючи увагу на залежність між положен­ням губ та звуком.


Варіант 2. Коли промовляємо [С] або [3], язичок упираємо в нижній ряд зубів (демонстрація педаго­га). А коли хочемо промовити [Ш] або [Ж] — заводи­мо язик за верхній ряд зубів. Подивися ще, зробимо разом, щоб не помилився, відгадуючи. 1, 2, 3, 4, 5! — тобі треба відгадать! Дорослий мовчки "промовляє" по одному звуку. Дитина відгадує, самостійно робля­чи фонетичні спостереження, які допоможуть сфор­мувати фонематичний слух.


Варіант 3 (зворотна задача).
Наш язичок за формою схожий на кисть руки.
Дорослий демонструє рух язика та кисті в артику­ляційній вправі "Котик злизує сметанку", піднімаю­чи та опускаючи (навперемінно) синхронно кисть та язик (на губи).

А. Я називатиму один зі звуків ([С], [3], [Ш], [Ж]), а ти мовчки показуватимеш кистю правиці (якщо ди­тина — правша), де язичок — внизу чи вгорі. Дитині можна (і корисно — попервах, поки є необ­хідність) спостерігати за рухом язика дорослого. Зго­дом (щоб було цікавіше) дорослий може відвертати­ся або розташовувати між очима малюка та власним ротом непрозорий предмет — екран.

Б. (Ускладнення). Я промовлятиму слово з одним із цих звуків, а ти, друже, кистю руки покажеш в сло­ві: [С] або [3] чи [Ш] або [Ж]. Доцільно давати зразок, допомагати, підкреслю­вати успіхи, дозувати навантаження.


  1. "Я така весела, коли мене правильно промовляють!"
  2. "Сумую, коли називають неправильно!"


Запам'ятайте, діти! Так Яринка з літерою "Р" познайомилася.


Юрасик та звук [Р]


Юрасик серед друзів наймолодший. Усім вже по шість років, йому тільки п'ять буде. Ні в чому наш хлопчина товаришам не поступається, навіть уже чи­тає потроху з мамою. Тільки звук [Р] вимовляти не вміє, а так уже хотів би! Умовив-таки маму, щоб повела його до логопе­да — це такий учитель, який навчає дітей правильно розмовляти. Сашко, сусід, ходив і навчився [Р], [Ж], [Ш] вимовляти. Тепер пишається, перед Юрасиком вихваляється. І наш Юрко не відстає: працює старанно, домашні завдання з мамою виконує. Та й сам тренується, коли ніхто не чує: язичком за верхніми зубами стукає: д-д-д-д... Учитель-логопед нашого учня хвалить! Недарма кажуть: "Терпіння і труд до успіхів приве­дуть!". Нарешті настав той день, коли Юрасик легко та гарно "заричав": р-р-р! Так йому новенький звук подобався, що "ричав" він цілими днями. На день народження (Юркові п'ять виповнилося) після чаювання влаштували концерт. Гості декламу­вали, танцювали, співали! А потім іменинник у парі з мамою виступав. Вони підготували жартівливу сцен­ку "До зоопарку". Мама, всміхаючись, почала розповідь:
— Щоб дістатися до зоопарку, ми з Юрком спо­чатку сіли на маршрутне таксі. У нього мотор пра­цює так:
Тут Юрасик як заричить: Р-р-р!
Діти були у захваті, бо не чули ще новенького Юркового звука.
А мама веде далі:
—    Потім пересіли на ав­тобус. У нього теж мотор працює...
Юрасик знову що­сили:
—    Р-р-р!
Діти радісно за­сміялися — згада­ли, як мріяв їхній маленький товариш про цей звук.
Мама продовжує:
У зоопарку лев ричить ось так:
Р-р-р! — заричав старанно іменинник.

Ще про інших звірів розказувала мама, а хлопчик завзято ричав.
А Маринка додала про ворону, яка каркала "кар-р-р", а Ганнуся — про кошеня під деревом згадала, яке муркотіло "мур-р-р!" Усі почали плескати в доло­ні. Чи то вдалим придумкам дівчаток, чи то завзяттю нашого Юрасика. А ви як гадаєте?


Ганнуся та звук [Р]


У нашому дворі чудові дітлахи: товариські, веселі. Вони дружно граються на майданчику, чудово спіл­куються, ходять одне до одного в гості. Телефонує якось Катруся меншій подружці Ганнусі:
- Приходь до мене!
- Не можу. Ми з мамою йдемо до логопеда.
- А хто це?
- Учитель, який навчає дітей правильно вимовляти звуки. А я не вмію звук [Р] правильно, по-дорослому вимовляти.  (Пропагування правильної звуковимови серед дорослих та дітей).
- Отакої, а я й не помічала!
- А Назарко давно мені казав, що спочатку вважав мене дорослою, а як почув мій [Р], здогадався, що мені ще п'яти немає.
Іншим разом телефонує Ганнусі Івасик, пропонує пограти у дворі в якусь цікаву гру, а Ганнуся відпо­відає:
- Вийду пізніше, бо виконую домашні завдання вчителя-логопеда.
- Наче у школі, — вражено промовив п'ятирічний Івасик, в якого сестричка вчилася в третьому класі та часто казала: "Іди, малий, не заважай домашнє за­вдання виконувати!".
- А навіщо логопед дає завдання? — допитувався хлопчик.
- Щоб мій язичок став вправнішим, розумнішим та навчився звук [Р] правильно вимовляти!
Через якийсь час зайшла до Ганнусі Марійка по­кликати подружку разом погуляти та почула ще за дверима: [РРРРР]. Коли двері відчинилися, усміхне­на Ганнуся пояснила:
—    Це я тренуюся перед уроком з логопедом! Не вийду. На урок поспішаю.
Тільки зітхнула Марійка, вже чула від друзів, що маленька (їй буде тільки п'ять) Ганнуся по-дорослому займається.
Нарешті вийшла на майданчик найменша з гурту, а всі вже з цікавістю її чекали. Широко усміхнувшись, дівчинка промовила:
Раніше хотіла бути рікарем, а тепер хочу бути рогопедом!
Діти були здивовані.
- Донька від надмірної старанності  [Р] замість [Л] вимовляє, це через кілька днів мине, — пояснила Ганнусина мама.
- Чому в маленької Ганнусі звук [РРРР] такий довгий, а в нас коротенький? — запитала у мами Оксанка.
—    Це тому, що звук новенький, він у роботі обката­ється, стане кругленьким та маленьким, як перлинка, як камінчики на березі моря. Хвилі їх катають, катають по берегу, і камінчики обкатуються. Так язичок обкатує звук [Р] у роботі.


Казка про лимонник та апельсинчик


Навчилася Наталка правильно всі звуки вимовля­ти, дуже цим пишалася, але ще часто забувала їх у слова вставляти. її це бентежило, вона хотіла одразу вже, як доросла, розмовляти. Якось гуляла Наталка з мамою та зустріла бабусю, яка ніяк не могла зна­йти ключ, що впав на землю. Дівчинка їй допомогла. Старенька подякувала їй за це, похвалила дівчинку за чемність та й каже:
—    Я не проста бабуся, а добра чарівниця. Хочу тобі віддячити — проси, що хочеш. Наталка замислилася:
- Мріяла про велосипед, та бабуся обіцяла по­ дарувати. Хотіла собаку — мама сказала, що купить, коли не забуватиму вправлятися нові звуки промов­ляти. Дівчинка зітхнула, вона й сама вже хоче пра­вильно розмовляти. Адже вона чула,  як Лесикова мама казала синові:
- Грайся з Марічкою, вона правильно розмовляє. Братимеш з неї приклад...
Тоді ще подумала Наталка, що й сама любить з Марічкою грати. (А чому, відгадайте, Наталці Марічка особливо подобається?).
Згадала все це дівчинка та й сказала добрій чарівниці:
—    Найбільше я хочу свої нові звуки завжди пра­вильно вимовляти, ніколи вже їх не забувати!
Старенька лагідно всміхнулася:
—    Неважка робота, коли є охота! Я допоможу тобі: зачарую. Якщо помилятимешся, то відчуватимеш смак та аромат лимона, а говоритимеш правильно — відчуєш смак та аромат апельсина.
Дуже швидко перестала помилятися Наталочка, бо, відчувши смак лимона, згадувала слова доброї чарівниці й швиденько виправлялася, стала уважні­шою, звикла правильно розмовляти. Тепер вона чує: "Товаришуй з Наталочкою — вона розумниця".


Казка про Добру Фею та Бабу Ягу


Олеся займалася з логопедом, але це їй не дуже подобалося — радше б з ляльками гратися та муль­тики дивитися! Але мама казала, що в п'ять років треба вимовляти всі звуки правильно. На жаль, у Лесі ще не виходило так правильно розмовляти, як в її подружки. На день народження Олесі подарува­ли великого яскравого м'яча. Вона винесла його на майданчик і весело грала разом з друзями. Раптом м'яч відлетів від дітей і покотився до старої товсте­лезної берези. Олеся підбігла до дерева, підняла м'яч і раптом побачила, що з-за товстого стовбура визирає... Баба Яга! Не встигла дівчинка злякатися, а Баба Яга каже:
—    Знаю, що не вмієш правильно звуки вимовляти, знаю, що не дуже хочеш з логопедом займатися...
То й не займайся, нехай звуки у тебе будуть негарні, нехай з тебе діти сміються! Ха-ха-ха! Я теж не хотіла займатися, не займалася... І тобі не раджу! Та й зникла, наче її і не було. Замислилася Олеся.
Дорослий тут має можливість обговорити з ди­тиною саме її проблеми. Думала, думала дівчинка та й придумала. Відгадай, що вирішила розумна, доросла дівчин­ка — розмовляти, як малі діти, чи старатися роз­мовляти, як дорослі, як школярі, як старший братик (будь-яка шанована особа).
За кілька днів Олеся знову грала з товаришами у м'яча. І треба ж було такому статися — м'яч знову по­летів до тієї берези. Не хотілося дівчинці туди йти — та м'яча шкода! Підбігла, вхопила м'яча, а з-за де­рева (чарівна, виявляється, береза) виходить Добра Фея, молодесенька, гарна та весела. Усміхається до Олесі лагідно та схвально:
—    Знаю, що не послухала злу та нерозумну Бабу Ягу! Молодець! Я теж навчалася правильно звуки ви­мовляти, старанно працювала заради гарного мов­лення.
Чарівниця привітно помахала дівчинці рукою та й зникла, а наша розумниця, зачудовано усміхаючись, повернулася до дітей.
Здогадайся, як Олеся відтоді займалася і які це дало результати.


Чарівна пігулка


Були собі друзі — Богданко та Данилко. Було їм по шість років, до школи готувалися. Богданко — ста­ранний хлопчик, вже вчиться читати: вчить літери, склади та легкі слова поволі читає. Якщо чогось не знає, запитує в батьків.
Данилко теж до  школи готував­ся: бігав, стрибав, лазив по дра­бинах, присідав та на одній нозі крутився.
— Давай учити літери, — про­понує йому час від часу мама. — Я зустріну добру чарів­ницю, — фантазує Данил­ко, — попрошу в неї ча­рівну пігулку.
— Що за пігулка? — ці­кавиться мама.
— Це така пігулка, — замріяно каже хлопчик, — як проковтнеш її, так і почнеш одразу, без на­вчання,   читати правиль­но, голосно та виразно.
Чув Данько,  як сес­тричка,    першокласни­ця, старанно бубонить-читає,  а  мама  навчає її — читай, мовляв, го­лосніше,  читай  вираз­ніше! Але йому зовсім не хотілося витрачати час на таке нудне, на його думку, заняття. Тож сподівався на диво, що вміння читати з'явиться саме собою. Аж ось і вересень прийшов. Друзі опинилися у різ­них школах, довго не бачилися, а коли зустрілися, — тільки й розмов було, що про школу! Тоді й розповів Данько Богданкові про свою заповітну мрію — про пігулку, про "вітамінку" читання від чарівниці. Дуже весело сміявся товариш, він уже добре знав — "без труда — нема плода", бо засвоїв: щоб навчитися чи­тати, треба-таки добре потрудитися. Знову довго не бачилися товариші. А при зустрі­чі не було кінця розмовам про нових знайомих, про уроки, вчителів. Згадали і про читання. Ну, як, — допитується Богданко, — вдалося зу­стріти Добру Фею, допомогла пігулка? Я тепер дорослий, у чарівні пігулки не вірю, — твердо сказав Данько, — а знаю, щоб успіх мати, треба добре працювати! (Провести з дітьми бесіду про це).


Як Миколка собі сусідку по парті вибирав


Прийшов Миколка перший раз у перший клас. Ви­рішив познайомитися з дітьми та вибрати собі сусід­ку по парті. Підходить до дівчинки з довгими русяви­ми косами та й питає:
- Як тебе, дівчинко, звати?
- Марина.
- Малино, Малино, давай з тобою за однією палтою сидіти!
- Ти мене назвав малиною? Ти що, дражнишся?
Не буду з тобою сидіти! — образилася дівчинка. Вона не здогадалася, що хлопчик кілька звуків вимовляє неправильно. Треба сказати, що мама почала водити сина на заняття до логопеда. На жаль, хлопчик не старав­ся, просив маму перенести заняття на наступний рік. Мама спочатку не погоджувалася, вмовляла сина працювати, а потім здалася, сподіваючись, що зго­дом той підросте, порозумнішає... Зітхнув першачок, згадавши мамині умовляння, та підійшов до іншої од­нокласниці.
- Як тебе звати, дівчинко?
- Саша, — спокійно відповіла серйозна першо­класниця з величезним ранцем за плечима.
- Ах, Саса! Давай з тобою лазом сидіти!
- Як негарно ти мене називаєш! І що таке "ла­зом"? — промовила дівчинка та відвернулася. Ми­колка замислився. Про що думав хлопчик, чи пожалкував він, що не займався, як усі, з логопедом, як ти вважаєш? З осторогою наблизився до невисокої дівчинки з веселими блакитними очима:
- Як тебе звати?
- Жанна.
- Занно, мозна я сяду з тобою за одну палту? — ретельно та старанно добирав слова наш герой.
Дівчинка здивовано підняла брови, уважно подивилася на незнайомця та серйозно відповіла:
- Якщо пообіцяєш з логопедом займатися, вчити­ся звуки правильно вимовляти, то сідай!
Зрадів хлопець та щиро пообіцяв Жанні, що обов'язково працюватиме над правильною ви­мовою.


 

Додати коментар


Захисний код
Оновити