Головна Постановка звуків Методика організації логопедичної роботи при порушеннях вимов­ної сторони мовлення
Методика організації логопедичної роботи при порушеннях вимов­ної сторони мовлення
Четвер, 19 травня 2011, 19:26

Логопедична робота з формування правильної звуковимови — складний динамічний процес, який здійснюється поетапно (кількість етапів різна за ви­значеннями авторів: два — у роботах Т. Філічової, три — у Ф. Рау, чотири — у М. Хватцева, п'ять — у Н. Чевельової і Г. Чиркіної), проте зміст і послідовність дій має багато спільного.



Найбільш загальноприйнятим і доцільним вважається проведення роботи в три етапи, кожен із яких має конкретну мету, зміст, відпо­відні методи і прийоми: підготовчий етап — розвиток фонетичних процесів і підготовка дихального, голосового й артикуляційного апаратів до постановки звуків, тобто формування мовнорухових і мовнослухових умінь і навичок; дру­гий етап — постановка звука, його автоматизація та диференціація від подіб­них під час занять зі спеціально підібраним матеріалом; третій етап — само­стійне користування комунікативними вміннями і навичками правильного вжи­вання звуків у різних ситуаціях мовлення. Постановка звуків у більшості випадків є складним ненатуральним про­цесом ніж самостійне виникнення звуку у дитини. З фізіологічної точки зору постановка звуку — це утворення умовного рефлексу. З педагогічної — під по­становкою звука розуміємо послідовний процес навчання дитини правильній вимові змішуваного, відсутнього чи викривленого звуку, який здійснюється ін­дивідуально на індивідуальних заняттях і правильно вимовлені звуки мовлення є результатом взаємодії складових мовного апарату.


У більшості випадків до постановки звука не можна приступати відразу. Дитину попередньо вчать надавати своїм артикуляційним органам такого по­ложення, яке властиве нормальній артикуляції звука і забезпечує правильність його вимови. У зв'язку з цим логопед як фахівець повинен чітко уявляти будову мовного апарату та його складових: енергетичного (дихального) відділу — ле­гень, бронхів, трахеї зі системою м'язів і дихальних шляхів; генераторного (голосоутворюючого) — гортані з голосовими зв'язками; резонаторного (звукоутворюючого) — системи повітряних порожнин — глотки, носоглотки, рота, носа та їхніх функцій. Перша частина мовного апарату забезпечує струмінь повітря для утворення голосу й звуків, друга — утворює голос, третя — має подвійну функцію: є резонатором для посилення голосу та артикулює голосні чи приго­лосні звуки мови в залежності від положення активних органів вимови (язика, губ, щелеп), що надають ротовій порожнині певної форми, завдяки якій утво­рюються різноманітні звуки.


Найбільш активними органами артикуляційного апарату є язик і губи, які виконують складну роботу з формування кожного звука. Чітка, точна, скоординована робота артикуляційних органів, їх здатність швидко і плавно переключатись із одного положення на інше, а також здатність утримувати задану артикуляційну позицію дають можливість перейти до на­ступних дій — постановки звука. Постановка звука здійснюється на другому етапі логопедичної роботи і досягається застосуванням основних способів постановки. Кожний звук харак­теризується тільки йому властивою комбінацією артикуляційних та акустичних ознак правильної вимови. З фізіологічної точки зору постановка звука — це створення умовного рефлексу.


Перший спосіб — за наслідуванням, коли увагу дитини фіксують на ру­хах, положеннях органів артикуляційного апарату (при цьому використовується зоровий контроль) і звучанні даної фонеми {слуховий контроль). Тим самим утворюється база для усвідомленого відтворення звука дитиною. Додатково ви­користовуються тактильно-вібраційні відчуття, а саме: тильною стороною долоні перевіряється поштовхоподібний струмінь повітря під час вимови звука або вібрація голосових зв'язок при дзвінких звуках.



Другий спосіб ґрунтується на зовнішньому, механічному впливові на ор­гани артикуляції спеціальними зондами або шпателями. Постановочні логопе­дичні зонди виконують допоміжну функцію для вироблення більш точних і по­вних артикуляційних рухів. Механічна дія значно прискорює процес постанов­ки звуків. Логопед просить дитину вимовляти звук кілька разів і під час повто­рного вимовляння за допомогою зонду змінює положення язика, губ, щелеп, тобто формує потрібний артикуляційний уклад даного звука. Особливо цінним цей спосіб є для дітей, які не можуть відтворити за показом логопеда окремі рухи (наприклад: дитина не може самостійно утримувати язик біля нижніх різ­ців; підняти передню частину язика до верхніх зубів). Поступово отримані з механічною допомогою артикуляції закріплюються і дитина відтворює їх само­стійно. При даному способі дитина сама не здійснює пошук, її органи артику­ляції лише підпорядковуються діям логопеда. Після тривалих тренувань вона без допомоги зможе надавати ротовій порожнині потрібного положення.


Третій спосіб базується на поєднанні двох попередніх. Провідну роль відіграє наслідування і пояснення. Механічна допомога може застосовуватися додатково, проте логопед пояснює дитині, що потрібно зробити, щоб отримати потрібний звук. При цьому способі дитина стає активною, а сформоване нею за допомогою логопеда положення фіксується в пам'яті і легко відтворюється на­далі без механічної допомоги. При постановці звука повинні одночасно працю­вати всі аналізатори: зоровий (дитина бачить положення органів артикуляційно­го апарату), слуховий (чує звук), руховий (відчуває рухи губ, язика), тактильний (відчуває повітряний струмінь, вібрацію голосових зв'язок). Усе це дає можли­вість усвідомлено засвоїти потрібний звук. Таким чином, постановка звука від­бувається за наслідуванням, із механічною допомогою і змішаним способом. Перший можуть успішно використовувати батьки та вихователі. Останні два вимагають спеціальних знань і здійснюються за участі логопеда.


Проте, як уважає О. Правдіна, доцільно постановку звука викликати по­слідовними прийомами, а саме:

 

  • потрібний устрій артикуляції розчленовується на більш елементарні рухи, які і вправляються шляхом підготовчої артикуляційної гімнастики. Після багаторазового повторення виробляються кінестетичні відчуття руху і воно ав­томатизується, а дитина може відтворювати його швидко і правильно;
  • прості відпрацьовані рухи вводяться до комплексу рухів, і таким чином виробляється правильний устрій артикуляції порушеного звука;
  • при відтворенні правильного устрою включається струмінь повітря і дитина несподівано для себе відтворює потрібний звук. Слухова увага залуча­ється тільки після деякого закріплення правильної вимови. Потім можна вима­гати вимовити потрібний звук. Після безпомилкового багатократного відтво­рення звука його постановка може вважатися закінченою.



На етапі постановки звуку, рухи органів артикуляції повинні бути точ­ними, плавними, з нормальним тонусом м'язів, без зайвого напруження з доста­тнім об'ємом рухів, тривалим утримуванням в потрібному положення й пере­ключенням рухів. Після відпрацювання ізольованих елементів, рухи поєдну­ються і включаються в єдиний артикуляційний уклад. Основними способами постановки звуків Р. Лалаєва вважає такі:

  1. По наслідуванню — з опорою на слуховий образ, на зорове сприй­няття артикуляції. Це зумовлено з тим, що у дітей добре розвинене наслідуван­ня. Проте по наслідуванню можна поставити звук лише тоді, коли він відсутній. У розумово відсталих дітей постановка звуку по наслідуванню здійснюється надзвичайно рідко;
  2. Механічний спосіб постановки з використанням допоміжних засо­бів (пальців рук, шпателя, постановочних зондів). З механічною допомогою ар­тикуляційним органам надається потрібне положення. Наприклад, при губно-зубній вимові звуку [с] нижню губу за допомогою пальців відсувають вниз. При вимові звуку [д] нижньої артикуляції кінчик язика шпателем посувають в гли­бину ротової порожнини, внаслідок чого утворюється звук [ґ];
  3. Постановка від інших звуків, що правильно вимовляються без ме­ханічної допомоги. Наприклад: звук [с] можна поставити від звуку [і]. Пропо­нується вимовити звук [і] й подути на спинку язика так, щоб вітерець „погуляв" по язичку;
  4. Постановка звуку від артикуляційного укладу. Наприклад: звук [ш] можна поставити від „чашечки". Дитині пропонують зробити „чашечку" перед ротовою порожниною й переміщуючи її в рот, подути на язик;
  5. Змішаний спосіб постановки, коли використовуються різні способи почергово. У розумово відсталих дітей при постановці звуків, як правило, вико­ристовуються змішані способи постановки більшою мірою, ніж у нормальних.



У міру того, як звук досягає правильного звучання, необхідно переходити до етапу автоматизації. Процес автоматизації звука полягає у тренувальних вправах зі спеціально підібраними словами, простими за фонетичним складом і такими, що не містять порушених звуків. На етапі постановки звуків в процесі корекційної діяльності повинні за­лучатися різноманітні відчуття дитини: зорові (повинна бачити, як рухаються губи, язик, у якому положення вони знаходяться при вимові), слухові (чути ви­мову звука, його правильне й неправильне звучання), тактильні (відчувати віб­рацію голосових зв'язок). Для занять необхідне широке дзеркало, щоб дитина одночасно бачила своє обличчя й логопеда, медичний шпатель, зонди.

На думку М. Шеремет, перед етапом постановки звуку дитина повинна навчитися:

  • упізнавати звуки мовлення і не змішувати їх при сприйманні;
  • відрізняти нормовану вимову від дефективної;
  • здійснювати слуховий контроль за своєю вимовою й оцінювати якість звуків власного мовлення;
  • здійснювати необхідні артикуляції, які відповідають нормативній вимові звуків;
  • видозмінювати артикуляційні уклади звука залежно від поєднання його з іншими звуками в потоці мовлення;
  • безпомилково використовувати звук у всіх видах мовлення.


Заняття з логопатами передбачають деякий рівень їх обізнаності з лого­педичною термінологією. Дитина повинна володіти назвами органів артикуля­ційного апарату: губа — верхня і нижня; зуби, зубний ряд — верхній і нижній; альвеоли, альвеолярний ряд — верхній і нижній; язик, його елементи — корінь язика, спинка язика, передня і задня частини спинки язика, кінчик язика, лезо язика; піднебіння — тверде і м'яке, маленький язичок: глотка; голосові зв'язки.

Рис. 2.1. Схема будови рота.


Дитина має розуміти значення слів "напруження", "розслаблення", "зі­мкнення", "повітряний струмінь" і т. д. Засвоїти різницю між поняттями звук:

  • голосний звук — це звук, при творенні якого струмінь видихуваного по­вітря не зустрічає перешкоди в ротовій порожнині, твориться за участю голосу;
  • приголосний — звук, при творенні якого струмінь видихуваного повітря зустрічає перешкоди в ротовій порожнині й утворюється за участю голосу і шуму; буква (літера) — це знак для позначення звуків.



Розуміти, що склад — це частина слова, що вимовляється одним по­штовхом видихуваного повітря; слово — це звукове вираження певного понят­тя, а речення — це слово чи група слів пов'язаних змістом, граматично та інто­наційно оформлених, що є засобом вираження думки.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити