Головна Постановка звуків Постановка звуків
Постановка звуків
Четвер, 19 травня 2011, 18:08

Підготовчі вправи

1. Посміхнутися, відкрити рот. Логопед натискає на кінчик язика, що знаходиться за нижніми
зубами, й відсуває його назад (шпателем, пальцем). Дається інструкція "виштовхни мій палець". У цей час піднімається і напружується задня частина спинки язика.



2. "Кішка вигинає спинку" — кінчик язика впирається в нижні зуби й відтягується в ротову порожнину.



3. "Зроби гірку": рот відкритий, кінчик язика відтягується від нижніх зубів, а його задня частина високо піднімається до твердого піднебіння, потім язик розслаблюється, а спинка язика опускається вниз.

4. Присмоктати спинку язика до піднебіння (закриваючи і відкриваючи рот).

У випадку невдач можна:

а)    на спинку язика покласти тягучу цукерку або краплю меду;
б)    позіхання, покашлювання (при цьому дати дитині можливість відчути поштовх повітря);
в)    ковтальні рухи.


Способи постановки:

1. Спочатку наслідування з демонстрацією стрімкого вигинання задньої частини спинки язика і його зімкнення з піднебінням, не акцентуючи увагу на звучання фонеми (щоб не викликати вороття дефектної артикуляції).

2. Після цього — інструкція: вигнути язику вигляді  "гірки", притиснути його спинку до піднебіння й, не опускаючи, з силою подути на сніжинку, піднесену до рота (вітер здуває з гірки).



3. У разі необхідності — за допомогою складу "та": дитина повторює його кілька разів, а логопед з допомогою зондів № 5, 6 шпателем повинен натискати на кінчик язика, просуваючи назад, в глибину рота.

Під час постановки звука [к]: три етапи. Дитину вкладають на кушетку, голова звисає (або закинута), що полегшує процес механічного впливу на язик (він умовно рефлекторно відтягується назад).


Підготовчі вправи

1. Висування язика з ротової порожнини (язик широкий, лопатоподібний, язик вузький). Якщо дитині не вдається надати язикові загостреної форми, логопед пропонує доторкнутися кінчиком язика до зонда чи шпателя, наближеного до губ.

2. Рухи язика з одного куточка рота в другий.




3. Облизування кінчиком язика верхньої губи (рот відкритий).

4. Почергове "загинання" вузького язика;

а) до носа і підборіддя;   
б) до верхньої і нижньої губи;
в) до верхніх і нижніх зубів;
г) до твердого піднебіння.


На рахунок 1-2— 10-15 разів.

5. "Індики" — широкий кінчик язика ковзає по верхній губі, вимовляючи звукосполучення "бл-бл" (до 20 разів).

6. "Мисливець іде по болоті" — кінчик язика між зубами, а повітря видихається через щоки, для чого необхідно вдаряти вказівними пальцями по щоках (10-15 разів).


Способи постановки:

1. Способом наслідування: логопед перед дзеркалом показує і пояснює положення язика, вимовляє звук і пропонує дитині наслідувати його.

2. Від голосних звуків А (О И У):

а) протяжно вимовляти будь-який із голосних, просуваючи язик між губами, потім прикусити язик зубами (чути міжзубний звук [л]), після цього язик перевести у зазубне положення.

б) в момент протяжного вимовляння голосного звука підтягнути кінчик язика вверх  притиснути його до альвеол верхніх зубів (шпатель).

3. Постановка звука [л] від звука [б] — кількаразове повторювання звука [б] (при цьому язик просовувати між зубами), утворюється сполучення "бл", потім язик треба перевести між зуби і, нарешті, за зуби. Під час губної вимови або заміни звука [л] на звуки [у] чи [в], увагу дитини звертають на положення язика і губ. (Вимовляючи звук [л], губи розтягуються в посмішку, а звуки [у], [в] — витягуються у трубочку.) При м'якому або напівм'якому вимовлянні — тимчасово переключити дитину на міжзубне вимовляння. У разі міжзубного вимовляння пропонується вправлятись у вимовлянні звука [л], міцно стиснувши зуби.





Підготовчі вправи

1. Підняти язик на верхню губу, потім опустити на нижню і натягнути.

2. Висунути   язик,   витягнувши   його   по   можливості   вузько  —  "голочкою", а потім розпластати широко "лопаткою".

3. Покласти широкий язик на верхню губу і здути зі стола ватку, наче вимовляючи звук [ф].

4. Обвести широким кінчиком язика верхню губу (неначе злизати варення з верхньої губи), рухати язиком зверху вниз і перевести широкий язик на піднебіння.

5. Торкатися широким кінчиком язика до піднебіння, роблячи рухи вперед — назад, як штукатур білить щіткою стелю. (При цьому нижня щелепа нерухома.)


Способи постановки

1. За наслідуванням. Корисними будуть вправи на звуконаслідування: шумить ліс, створюємо тишу, прилетів жук: ж-ж-ж тощо.

2. Механічна допомога. Дитині пропонується вимовляти звук [с]. Логопед зондом або шпателем піднімає кінчик і передній край язика до передньої частини твердого піднебіння (язик не повинен торкатися до нього) — верхня артикуляція.

3. Зондом або шпателем відсувають кінчик язика від нижніх різців, щоб спинка язика утворила щілину з піднебінням — нижня артикуляція. Губи трохи витягнути вперед. Якщо дитина неспроможна це зробити, логопед натискає великим і вказівним пальцями на обидві її щоки і пропонує вправлятися у правильній вимові.

4. Відкривши рот, вимовляти звук [т] з придихом, ударяючи кінчиком язика в альвеоли за верхніми зубами; поступово видовжувати струмінь повітря, не вдаряючи в альвеоли, а тільки піднімати до них кінчик язика.

5. Довго без голосу вимовляти звук [р] і кінчиком шпателя, піднесеним до під'язикової вуздечки, зупинити вібрацію передньої частини язика — чути шипіння.


6. До виправлення недоліків вимови звука [ж] приступають після корекції вимови звука[ш].

7. Звук [ж] ставиться від звука [ш], до якого приєднується голос.

8. Звук [ж] ставиться від звука [з] так само, як звук [ш] ставиться від звука [с].



Підготовчі вправи:

І. Для язика.

1. Щоб язик став широким, треба поплямкати його губами (5-6 разів), вимовляючи: "пя-пя-пя" (покарати "неслухняний язик"), а потім потримати   широкий язик у стані спокою, відкривши рот (на рахунок до 10).

2. "Лопатка" —широкий розслаблений язик покласти на нижню губу (на рахунок до 10).

3. "Трубочка" — висунути широкий язик, його край загнути догори, утримувати язик (на рахунок до 10).

Почергово ховати широкий язик за нижні чи верхні зуби.


II. Для губ.

1. "Покажемо свої зубки" (до 10 разів).
2. Чергування: посмішка — похмурість (губами).
3. Змикання і розмикання губ.
4. Усміхнутися, трішки відкрити рот, покласти широкий кінчик язика на нижню губу і здувати ватку зі столу, наче довго вимовляючи звук [ф].


Способи постановки:

I. При міжзубному сигматизмі.
Зблизити зуби і вимовляти довгий звук [с]. При недостатньо чіткій вимові вдатися до механічного способу — зондом або кінцем шпателя натиснути на кінчик язика, трохи опускаючи його за нижні зуби, і вимовляти звук [с]. Для вимови звука [з] — "включити" голос.

II. При губно-зубному сигматизмі.
Притримувати нижню губу, оголюючи в такий спосіб різці і вимовляючи звук [с].

III. При призубному сигматизмі.
Тимчасово дитину перевести на міжзубну вимову. Далі, злегка натискаючи шпателем або кінчиком зонда на широко розпластаний передній край язика, поступово відсувати його за нижні зуби.

IV. При шиплячому сигматизмі.
Домогтися, щоб дитина не напружувала язик і не відтягувала його далеко в ротову порожнину, затриматися на міжзубній вимові звука [с] в словах, складах, фразах. Коли дитина звикне до такої вимови, можна поступово переводити кінчик язика за нижні різці.

V. При боковому сигматизмі.
Дитина тимчасово переходить на міжзубну вимову, а далі передній край язика поступово переводить за нижні зуби.

VI. При носовому сигматизмі.
Навчити видихати повітря через рот (задувати свічку, піддувати ватку, дути на смужку...) — міжзубне положення переднього краю язика. Коли язик закріпиться в цьому положенні, поступово переводити його кінчик за нижні різці. Звук [з] можна сформувати від звука [с] наслідуванням вібрації голосових зв'язок. Вібрація контролюється рукою, покладеною на щитовидний хрящ. Під час заміни звука [з] на [ж] — перевести язик із положення звука [ж] у положення міжзубного шепелявого звука [з].


Підготовчі вправи:

І. Для язика і вироблення тривалого видиху. Дуття на язик, що знаходиться між губами,
викликаючи його вібрацію.

2. Язик у вигляді "лопатки" покласти на нижню губу й утримувати його (на рахунок до 10).

3. "Оближи варення" широким кінчиком язика з верхньої й нижньої губи (рот напіввідкритий,
нижня щелепа нерухома).



4. "Побілимо стелю" — погладжування язиком твердого піднебіння.

5. Загинання широкого кінчика язика за верхні чи нижні зуби.

6. Присмоктування широкого кінчика язика до твердого піднебіння при закритому і відкритому роті (нижня щелепа нерухома).

7. Почергові вправи язиком: "лопаточка" — "голочка".


II. Для розвитку рухливості кінчика язика.

1. Загинання язика вверх, вниз (до носа, до підборіддя).

2. "Качелі" — кінчик язика то вгору, то вниз.

3. "Кішка хлебче молоко" (хлебтальні рухи кінчиком язика).

4. Кількаразове вимовляння складів на одному видиху (ти-ди-ти-ди...).


Способи постановки:

Постановка звука через наслідування опирається на чітке знання положення артикуляцій­ного укладу звука. Постановку звука можна організувати в процесі ігор "моторчик", "літаки", "буря", "коники".


Постановка звука механічним способом.

1. Використовується кульковий зонд (соска, набита ватою). Проводять коливальні рухи під язиком з однієї сторони в другу.

2. З допомогою звука [д]. Повторювати вимову звука [д] кількаразово при чуть відкритому роті повільно, далі — швидше, так, щоб кінчик язика торкався верхніх альвеол. Зондом виконуються рухи вправо-вліво під кінчиком язика. Виникає рокіт.

3. За допомогою складу [за]. Звук [з] вимовляється довго, язик піднімається до основи верхніх різців. Чути середнє між [за] і [жа] під час піднімання кінчика язика — механічна допомога зі сторони в сторону.

4. Сильно видихнути на притиснутий до піднебіння кінчик язика. Отримаємо звук, наближений до звука [т]. Ця фонема вимовляється повільно, потім швидше (рухи язика чіткі, уривчасті), звук звучить твердо. Швидке й уривчасте вимовляння звуків [т-т-т] на одному видиху. Закінчити сильним штовхоподібним видихом; одержимо глухий звук, шепітні звуки [тр-р-р]. Після цього "включається" голос.

5. Присмоктати язик до піднебіння, затиснути ніс і дуже сильно задути на кінчик язика, вимовляючи при цьому кілька разів слово "три". Потім — звукосполучення "трик-трак", або "трам-трам-трам", слова "трава", "труба". Потім додаються слова, які починаються зі сполучень др-, хр-, кр-, пр-, гр-, жр- і т. д. Нарешті, зі звуком [р] на початку складів, слів; потім — в кінці та в середині слів.




Автор: логопед Галина Барищук

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити