Головна Підготовчий етап Навчальні здібності
Навчальні здібності
Понеділок, 06 червня 2011, 17:02

Однією з провідних причин труднощів навчання є недостатній рівень розвитку у дітей навчальних здібностей як загальних, так і спеціальних. Ця обставина може призвести до загальної чи парціальної неуспішності. У цьому зв'язку важливим є визначення педагогом рівня сформованості у дітей навчальних здібностей.


Існує значна кількість визначень поняття здібності. У цьому плані є важливим звернення до характеристики здібностей, яку знаходимо в роботах К.М.Гуревича, Г.С.Костюка, А.Н.Леонтьєва і В.В.Давидова, а саме: здібності - це індивідуальні психофізіологічні механізми, що забезпечують успішне здійснена тієї чи іншої діяльності. Здібності дитини можуть зовсім не проявлятися, або проявлятися частково. Тоді індивідуальні розбіжності у рівні розвитку здібностей у різних дітей будуть значними. Крім того, достатнього рівня їх розвитку діти можуть досягти по-різному: у одних цей шлях (завдяки відповідності сформованого механізму та характеру діяльності) може бути коротким і легким, у інших — довгим і важким. У шкільному віці, де провідною діяльністю стає систематичне шкільне навчання, якому підпорядковане і виконання дітьми трудових завдань, індивідуальні особливості їх здібностей проявляються передусім у навчанні. Чим старший вік, тим частіше починають виявлятися і здібності до творчої діяльності. Відмінності у здібностях учнів навчатися виступають у темпах, способах і якості засвоєння навчального матеріалу. Між здібностями та знаннями існує подвійний зв'язок, а набування знань залежить від рівня розвитку здібностей, а внаслідок накопичення знань розвиваються самі здібності. Проте до складу здібностей входять не будь-які знання,   а тільки узагальнені і систематизовані. Тому такі узагальненні знання виступають як:

 

  • здатність дитини орієнтуватися в нових навчальних ситуаціях;
  • засіб розуміти нові об'єкти навчання;
  • здатність до групування і класифікації нових об'єктів навчання.



Таким чином, узагальнені знання стають компонентами здібностей і входять до їх складу, сприяючи тим самим процесу розв'язання нових задач. Такі пізнавальні здібності, як: чутливість аналізаторних систем, пам'ять, увага, мислення, уява, мовлення належать до категорії загальних здібностей. Це означає, що вони знаходять застосування і розвиваються в     процесі засвоєння всіх загальноосвітніх предметів. Крім того, ці здібності є загальними, оскільки вони притаманні всім учням. Школярі, що відзначаються розвинутими особливостями, виявляють їх, як правило, у засвоєнні змісту багатьох, якщо не всіх, предметів. Однак діти з високим чи достатнім рівнем сформованості загальних здібностей відрізняються від інших лише тим, що у них ці властивості особливо розвинені і в своєму поєднанні утворюють такий ансамбль, який виявляється сприятливим для успішної навчальної діяльності. Разом з тим   термін "здібності" часто вживається у звуженому його розумінні, як означення здібностей, які розвинені вище середнього рівня їх розвитку. Однак у цьому питанні важливою є точка зору, висловлена у роботах Г.С.Костюка і О.М.Леонтьєва про те, що певні здібності є у всіх без винятку індивідів, а не тільки у тих, які вважаються здібними, подібно до того, як у кожного з них є певний характер, а не тільки у тих, про яких кажуть, що вони з характером.


Поєднання   основних   компонентів   загальних здібностей, своєю чергою, виявляються в тих чи інших спеціальних здібностях, Вченими доведено, що чим вищий рівень загальних здібностей дитини, тим успішніше розвиваються її спеціальні навчальні здібності. А сформованість спеціальних здібностей, безперечно вносить свій вклад у загальні здібності особистості. Важливим є також встановлений факт, що розрізнення загального та спеціального у здібностях має відносний характер, хоча й не позбавлене певних підстав. Так, при однаковому рівні загальних розумових здібностей учні відрізняються своїми здібностями до окремих галузей навчання (до математики, мов музики, співу, малювання та ін.). Ці відмінності учнів в здібностях до навчання виявляються, як показують спеціальні психолого-педагогічні дослідження, у темпах, способах та якостях засвоєння навчального матеріалу. Таким чином, коли мова йде про дітей шкільного віку, то загальні здібності і спеціальні, (тобто здібності до окремих видів діяльності) складають групу навчальних здібностей. Загальні здібності характеризують спроможність дитини проводити потрібні для виконання навчальних завдань спостереження, аналіз, порівняння й синтез навчальних фактів; формулювати припущення, що можуть ці навчальні факти пояснити, перевіряти відповідність їх об'єктивній дійсності і використовувати їх у подальшій пізнавальній діяльності.


Проте всі ці процеси набувають своєї специфіки залежно від характеру наук (природничих, математичних, гуманітарних та ін) і починають формуватися під час засвоєння дітьми основ наук. У цьому зв'язку серед них виділяють математичні, лінгвістичні, музичні, образотворчі та інші спеціальні здібності. Сказане означає, що функціонування навчальних здібностей при засвоєнні загальноосвітнього матеріалу відбувається не однаково, оскільки оволодіння такими основними навчальними предметами, як математика і мова вимагає здійснення різних вимог до
сприймання, уваги, пам'яті і т.д. У зв'язку з цим спеціальні навчальні здібності дітей ділять на дві основні групи: лінгвістичні, що відносяться до оволодіння та користування мовою, і математичні, яв забезпечують засвоєння знань, умінь та навичок з математики. В навчальній діяльності, як і в будь-якій іншій, окремі здібності проявляються не ізольовано, а у взаємозв'язку. Міра цієї інтегративності здібностей у системі навчальної діяльності може мати індивідуальне розрізнення, оскільки при одному і тому ж рівні їх розвитку у різних учнів результативність їх діяльності буж різнитись. Крім того, кожен учень може характеризуватися ще й показником інтегрованості окремих здібностей стосовно різних видів діяльності. Цей показник характеризує пластичність здібностей, їх можливість вступати у взаємозв'язок в різних діяльностях.


Отже, навчальна діяльність учня вимагає достатнього рівня сформованості його загальних здібностей (сприймання, увага, пам'ять, мислення, уява, мовлення), що знаходять своє застосування в процесі засвоєння всіх загальноосвітніх предметів. До цього часу науковцями залишається невирішеним до кінця питання, як розуміти власне загальні здібності. Найбільш поширеним є визначення загальних здібностей як індивідуальних особливостей, які є загальними умовами успішного виконання різноманітних форм людської діяльності і які склалися в ході суспільно-історичного розвитку (Б.Г.Ананьєв, Б.В.Беляєв, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.Н.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, В.Д.Шадриков та ін.). Загальні здібності також тісно пов'язують із загальною спрямованістю особи, з тим, наскільки стійкі нахили людини до тієї чи іншої діяльності. Встановлено, що в основі однакових досягнень при виконанні певної діяльності можуть лежати різні здібності, в той же час одна й та ж здібність може бути умовою успішності різних видів діяльності. Це забезпечує можливість широкої компенсації здібностей. Пізнавальна сфера школяра - це складна система, до якої належать такі розумові здібності як довготривала та короткотривала пам'ять, аналіз співвідношень, міркування при абстрагуванні від конкретики та ін. Усі розумові здібності об'єднані багатосторонніми і різнорідними зв'язками, на підставі чого стверджується, що кожна розумова здібність мас певну якісну своєрідність, що дозволяє дискретно (окремо) їх вивчати та оцінювати.


Встановлено, що однією з основних причин труднощів шкільного навчання є саме недостатній рівень сформованості в учнів навчальних здібностей, як загальних, так і спеціальних. Відповідно до цього може бути передбачено виникнення у конкретного учня певного типу неуспішності - загальної чи парціальної (тобто з окремого навчального предмета). Так, зниження у дітей рівня загального інтелектуального розвитку, як правило, зводить до загальної неуспішності. А труднощі у вивченні окремих предметів (письмо, математика, читання) можуть викликатися недорозвитком спеціальних здібностей - лінгвістичних або математичних. Концепція превентивного навчання відкриває нові можливості у вирішенні головних проблем логопедагогіки - цілей, змісту і методів навчання. її мета полягає в тому, щоб спроектувати вимоги суспільства на особистість логопеда і представити їх (вимоги) як систему здібностей, знань, умінь і навичок та інших особливостей дитини. При розробці змісту методики вивчення дітей з вадами мовлення враховувалося положення про те, що всі види діяльності (математичної, мовленнєвої, графічної, читацької, рухової) забезпечуються спільною групою операцій. Такий шлях дав змогу побудувати програми умінь (дій) та мікро умінь (мікро дій), сформованість яких забезпечує одночасну підготовку дітей наступного засвоєння програмного матеріалу з різних навчальних предметів. У даному випадку мова йде не про формування системи учбових дій з кожного предмету (це завдання конкретних методик), а про виділення загальних компонентів діяльності незалежних від специфічних особливостей предмету.


Це положення базується на дослідженнях, якими встановлено, що всі види людської діяльності, незважаючи на їх відмінності за змістом, мають одну й ту ж будову, яка включає одні і ті ж функціональні частини, а отже є інваріантними, базовими. Крім того виявлено, що між окремими видами діяльності існують чітко визначені залежності, знаючи які, можна за одними елементами діяльності будувати інші (О.Н. Леонтьєв, О.Р.Лурія, З.О.Решетова, Є.Є. Симерницька, І.Н. Філімонов). Отже, замість формування значного обсягу окремих знань, умінь та навичок, що готують дитину до успішного засвоєння читання або математики, або письма, превентивне навчання своїм змістом передбачає формування і розвиток базового об'єму загальних інваріантних дій та операцій. До їх числа традиційно відносять логічні прийоми (їх послідовність, закріпленість за окремими предметами), прийоми організації самостійної діяльності. Підхід у цьому питанні полягає в тому, що процес формування математичної, мовленнєвої, читацької, графічної діяльності розглядається як такий, що забезпечується в значній мірі спільними групами дій та операцій. До трансверсальних (наскрізних) здібностей відносять:


  • прийоми логіки - аналіз, синтез, співставлення, класифікація;
  • прийоми навчальної роботи, тобто, (за Є.Кабановою-Меллер), прийоми того, як вчитися - (алгоритми, плани);
  • сукцессивно-симультанні структури - універсальні способи сприймання і переробки інформації. За їх допомогою здійс­нюється об'єднання окремих елементів інформації або в одночасні структури, або у послідовні ланцюги;
  • когнітивні стилі - типова і звична для дитини стратегія розв'язування пізнавальних задач;
  • прийоми самоорганізації, тобто операції цілеспрямованого планування дій та самоконтролю за їх виконанням.



Перелічені трансверсальні здібності розглядаються як загальні інструменти мислення, а в термінах психології і нейропсихології -як базові незмінні (інваріантні) дії та операції. Особливе значення при цьому ми надаємо розвитку у дитини таких факторів, які забезпечують:


  • використання зручних і стабільних для неї способів і манер виконання завдань у багатьох життєвих ситуаціях (тобто про­відного когнітивного стилю);
  • сприймання, переробку і запам'ятовування інформації (тобто достатній рівень розвитку гностико-праксичних структур);
  • цілісне (симультанне) формування картини Світу і послідовне (сукцессивне) виділення в цій картині Світу її складових (тобто когнітивні структури).



Математичні здібності. Рахункова діяльність в деякій мірі залежить від розвитку лінгвістичних здібностей (розуміння нового матеріалу, навчальної інструкції, протікання операцій рахункових обчислень, як в плані внутрішнього, так і зовнішнього мовлення тощо). Математичні терміни, якими дитина оперує в рахунковій діяльності - це також слова. Тобто тут багато залежить від слухового та зорового сприймання, від функції артикуляційного апарату та стану усного мовлення в цілому. У науковій літературі лінгвістичні здібності трактуються як індивідуально-психологічні здібності особистості, що сприяють оволодінню знаннями, уміннями та навичками в галузі мови і мовлення та їх використанню в практичній мовленнєвій діяльності.


 

Додати коментар


Захисний код
Оновити