Головна Логопедам-практикам Стан та перспективи наукових досліджень у галузі логопедії в Україні
Стан та перспективи наукових досліджень у галузі логопедії в Україні
Понеділок, 09 травня 2011, 16:11

Сьогодні вся освітня система України переживає надзвичайно цікаві та бурхливі процеси. Усі ми є свідками її реформування, що ставить за мету формування особистості нового типу, що живе у швидкозмінюваному інформаційному суспільстві та має бути готовою до вирішення неординарних завдань, яка прагне постійного самороз­витку та самовдосконалення.

 

 

І логопедія, як одна з педагогічних наук, також перебуває в епіцентрі цих важливих суспільних проблем. Сьогодні ми можемо говорити про стійке підвищення наукового інтересу до проблем корекційного навчання та виховання дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку, що зумовлено, з одного боку, невтішним зростанням кіль­кості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку з мовленнєвою патологією, а з іншого - появою в Україні власних потужних наукових шкіл, готових само­стійно вирішувати складні проблеми. Саме з відкриттям у 1993 році Інсти­туту спеціальної педагогіки АПН України та створенням у 1998 році кафедри логопедії при Національному педагогічному універ­ситеті ім, М. П. Драгоманова розпочинається новий етап у розвитку вітчизняної лого­педичної науки. Наукові дослідження, що проводилися протягом останніх 10-15 років, умовно можна поділити на дві великі групи:


  • теоретичні дослідження;
  • експериментальні дослідження.



Першу групу репрезентують історико-педагогічні, психолінгвістичні та нейро-психологічні напрацювання. Зростання інтересу до історичних досліджень зумовлено саме тим, що в радянській педагогіці питання розвитку національних освітніх систем вивчали досить побіжно. Як результат, багато проблем, пов'язаних з аналізом історичного досвіду та прогнозуванням на його основі нових стратегій розвитку вітчиз­няної освіти, залишились поза науковою увагою. Саме цю про­галину останнім часом намагаються запов­нити дослідники історії розвитку як загаль­ної, так і корекційної педагогіки (зокрема й логопедії). Серед останніх варто згадати дослід­ження В. В. Золотоверх, присвячене істо­ричному аналізу питання становлення та розвитку системи спеціальних дошкільних (у тому числі й логопедичних) закладів України, роботу О. Е. Шевченко, присвячену проблемам підготовки фахівців-дефектологів в Україні у першій половині XX ст., працю Т. Л. Берник з питань розвитку логопедичної допомоги в освітніх закладах України у другій половині XX ст.


Психолінгвістичні дослідження, що останнім часом проводились в нашій країні, тісно пов'язані з іменем відомого вченого, доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Соботович Євгенії Федорівни. Саме в її працях знайшли відображення надзвичайно важливі для теорії та практики логопедії питання структури мовленнєвої діяльності в нормі та патології, психологічних механізмів мов­лення, особливостей формування мов­леннєвої діяльності дитини в онтогенезі. Вагомим доробком Є. Ф. Соботович є розроблена нею концепція державного стандарту спеціальної освіти дітей з пору­шеннями мовленнєвого розвитку та кон­цепція лінгвістичної підготовки аномальних дітей до навчання в школі. Нейропсихологічні дослідження у вітчизняній логопедії представлені роботами В. В. Тарасун, яка розробила систему превентивного навчання дітей з пору­шеннями мовленнєвого розвитку, спи­раючись на корекцію та розвиток у них інваріантних складових різних видів пси­хічної діяльності людини, серед яких автор особливого значення надає симультанним та сукцесивним формам аналізу та синтезу. У групі експериментальних дослід­жень умовно можна виокремити три основні напрями:


  • розробка нових методик діагностики, корекції та попередження порушень мов­леннєвого розвитку у дітей дошкільного віку;
  • розробка нового змісту та навчально-методичного забезпечення для спеціальних шкіл для дітей з ТПМ;
  • удосконалення підготовки фахівців-логопедів у вищих навчальних закладах України.



Значною мірою спрямованість науко­вих розвідок у галузі дошкільної логопедії пов'язані з реалізацією вже згадуваної нами концепції лінгвістичної підготовки ано­мальних дітей до шкільного навчання. Саме питанням вивчення готовності до школи дітей з порушеннями психо­фізичного розвитку була присвячена низка праць співробітників та аспірантів лабо­раторії логопедії Інституту спеціальної педагогіки АПН України. У цих дослід­женнях брали участь діти з різними формами мовленнєвої патології: з ФФНМ, ЗНМ (НЗНМ), ДЦП, розумовою відсталістю. Так, у роботах В. В. Тищенка питання підготовки до школи розумово відсталих дошкільників розглядається через призму формування у них так званого інтелек­туального компонента мовленнєвої діяль­ності, тобто тих психологічних структур, розвиток яких визначається станом інте­лекту дитини. Саме це дало можливість розробити методику корекції мовлення, яка передбачає формування у дітей з розумовою відсталістю цілої низки психічних процесів, що раніше не потрапляли до кола уваги педагогів-дефектологів та логопедів.


У дослідженні Л. І. Бартєнєвої пред­ставлено оригінальну методику, що дає змогу попередити виникнення у дітей із загальним недорозвитком мовлення трудно­щів в опануванні навичками орфографічно правильного письма. Цікаво, що ця мето­дика розрахована на дітей старшого до­шкільного віку, а це сприяє формуванню передумов грамотного письма у дітей на практичному рівні оволодіння мовою. Вагомим доробком у галузі дошкільної логопедії стало і дослідження Л. І. Трофименко, де на нових позиціях висвіт­люються питання формування у дітей із ЗНМ лексико-граматичної сторони мовлення. Результати цієї роботи знайшли відобра­ження у програмно-методичному комплексі «Корекційне навчання з розвитку мовлення дітей середнього дошкільного віку із ЗНМ». Питанням мовленнєвої готовності присвячене дослідження Н. Пахомової, у якому вивчаються психолого-педагогічні умови формування готовності до школи у дітей зі стертими дизартріями. Надзвичайно цікавими у цьому плані є ряд праць, що висвітлюють особливості психологічної готовності до школи дітей з порушеннями мовлення. Це, насамперед, дослідження Л. Є. Андрусишиної, де вивчаються особливості пізнавальної діяльності дітей із ЗНМ, та ро­бота І. В. Мартиненко, присвячена вивченню мотиваційної та вольової готовності до школи названої категорії дітей.


Серед студій, присвячених проблемам дошкільної логопедії, слід відзначити роботу І. С. Марченко, у якій розкриваються особ­ливості формування творчого зв'язного мовлення у дітей із затримкою психічного розвитку. Надзвичайно важливими у зазначеній групі експериментальних досліджень з дошкільної логопедії є роботи, присвячені корекції мовлення у дітей раннього віку. Це праця Н. Манько, у якій вперше пред­ставлено комплексну систему корекції мовлення у дітей раннього віку, що потрап­ляють до так званих груп ризику, та робота Ю. В. Рібцун, присвячена вивченню особ­ливостей мовленнєвого розвитку дітей із ЗНМ 3-4 років та розробці методів корекції наявних у них порушень. Варто згадати про вивчення С. Ю. Ко­ноплястою питань комплексної психолого-медико-педагогічної допомоги дітям з ринолаліями.


Другий напрям експериментальних досліджень у логопедії пов'язаний з розроб­кою змісту та навчально-методичного забезпечення шкіл для дітей з тяжкими порушеннями мовлення. Так, дослідження Е. А. Данілавічютє присвячене питанням корекції порушень писемного мовлення у дітей з ДЦП. Оригінальна методика, розроблена автором, спрямована на формування у дітей правильних фоне­матичних уявлень, слухового контролю, звукового аналізу в умовах, коли власна звуковимова дітей через наявність складних дизартрій тривалий час залишається дефект­ною, що при використанні традиційних методів навчання часто провокує виник­нення у дітей стійких дисграфій. Питання корекції писемного мовлення (зокрема списування) у дітей з тяжкими порушеннями мовлення перебуває у центрі наукових робіт Н. В. Чередніченко. Мето­дику корекції оптичних та кінетичних дисграфій у дітей з порушеннями зору представлено у дослідженні Т. Пічугіної. Ціла низка праць присвячена питанням вивчення особливостей освоєння дітьми з ТПМ навчального матеріалу з української мови (О. Ревуцька), природознавства (О. Мякушко), математики (Н. Гаврилова). Важливим доробком українських учених і практиків стала підготовка нових програм для підготовчого — четвертого класів загальноосвітніх шкіл для дітей з ТПМ, до розробки яких було залучено провідних вчених та відомих вчителів-логопедів з усієї України. Очолила творчу групу доктор педагогічних наук, професор М. К. Шеремет.


Третій напрям досліджень цієї групи зосереджено на вдосконаленні підготовки фахівців-логопедів у вищих навчальних закладах України. Його передусім репрезентує праця Ю. В. Пінчук, присвячена саме питанням підготовки логопедів. Досліджуючи цю проблему, автор розробила професіограму логопеда, що слугує своєрідним ядром для відбору змісту, методів та форм підготовки майбутніх фахівців, є системоутворювальним конструктом для формування у них професійних знань, умінь та навичок. Протягом останніх кількох років науковцями кафедри логопедії Національного педагогічного універ­ситету імені М. П. Драгоманова підготовлено низку навчальних посібників та підручників для студентів: «Хрестоматія з логопедії» (укладачі М. К. Шеремет, І. В. Мартиненко), «Логодидактика» (В. В. Тарасун), «Логопедія» (М. К. Шеремет, В. В. Тарасун, С. Ю. Конопляста та ін.), низ­ку науково-методичних посібників з питань діагностики та корекції заїкання (В. О. Кондратенко), ринолалії (С. Ю. Конопляста), раннього дитячого аутизму (В. В. Тарасун, С.Ю. Конопляста) і т. ін. Щодо перспектив подальших дослід­жень у вітчизняній логопедії, то окрім продовження вже названих, вони стосу­ються переважно чотирьох основних напря­мів:


  1. Розробка нового навчально-мето­дичного забезпечення для спеціальних загальноосвітніх закладів для дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку (програми, підручники, навчальні посіб­ники, альбоми дидактичного матеріалу, посібники для батьків тощо).
  2. Експериментальні дослідження порушень мовленнєвого розвитку у дітей з різними вадами психофізичного розвитку (сліпі, слабозорі, розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку, з дитячою афазією та ін.).
  3. Експериментальні дослідження, спрямовані на розробку нових методик навчання дітей з тяжкими порушеннями мовлення (зокрема української мови).
  4. Експериментальні дослідження, спрямовані на раннє виявлення, ранню корекцію та попередження порушень мов­леннєвого розвитку у дітей.



Як бачимо, вітчизняна логопедична наука сьогодні має у своєму арсеналі чимало нових сучасних засобів для якісної діаг­ностики, корекції чи попередження пору­шень мовленнєвого розвитку у дітей до­шкільного та молодшого шкільного віку, а також для ефективної підготовки фахівців-логопедів. Відкритим залишається лише питання своєчасного впровадження цих результатів у логопедичну практику, що, і звичайно, вимагає плідної співпраці науковців та педагогів-практиків.




Автор: Тищенко В. В.,
завідувач лабораторії логопедії, старший науковий
співробітник Інституту спеціальної педагогіки
АПН України, кандидат педагогічних наук