Головна Логопедам-практикам Шляхи підвищення ефективності корекційного впливу на дитину
Шляхи підвищення ефективності корекційного впливу на дитину
Неділя, 15 травня 2011, 22:05

За останні двадцять років екологія та соціум в Україні разюче змінились. Ці чинники надзвичайно сильно впливають на індивідуум. Вищі психічні функції молодої людини найбільш вразливі: вони першими реагують на екологічні та соціальні зміни, негаразди.



Педіатри, психоневрологи б'ють на сполох: останнім часом у дітей почастішав синдром дефіциту уваги, який містить зниження довільної уваги, низьку інтелектуальну працездатність та недостатність продук­тивної пам'яті. Часто батьки та вихователі вважають, що непосидючість або надмірна активність, неадекватні емоційні реакції - це лиш ознаки недисциплінованості та не звертають на них уваги, сподіваючись, що дошкільник подо­рослішає, переросте. Неврологи також відзначають нерівно­мірний тип онтогенезу серед дітей: виперед­жаючи свій вік, дитина відстає в таких важливих напрямах розвитку, як психо­функціональний, емоційний, комуніка­тивний.


Значення мови та мовлення немож­ливо переоцінити. Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці є складовою цілісної особистості дитини, основною умовою майбутнього успіху, психологічного комфорту. Дитина оволодіває словом в першу чергу з метою спілкування з навколишнім світом. Не перебільшення сказати, що несвоєчасно сформоване, правильне мовлення впливає на формування особистості дитини. Без правильного мовлення дитина не може почуватися щасливою. Виправлення ж мовлення - діяльність надзвичайно специфічна. Вона особлива тим, що потребує від дитини свідомої активності, наполегливої систематичної роботи на результат. А він з'являється не одразу й не завжди в тому вигляді, якого може чекати дошкільня. Якщо більшість лікарських втручань можна провести без співробітництва з маленьким пацієнтом (згадайте, як затискають дитині носа, щоб вона випила ліки, і ліки допоможуть; ін'єкція принесе користь, якщо дитина проти; нарешті, зуб можна лікувати під наркозом). А для того, щоб поставити, автоматизувати та диференціювати звуки, з боку дитини потрібна свідома, копітка (принаймні, на деяких етапах) робота.


Коли діти пішли в 6 років до школи, контингент наш автоматично помолодшав. Батьки дошколярика, якому не має ще 5 років, вже переймаються тим, що в дитини неправильна звуковимова, вона не може граматично правильно скласти речення, переказати коротке оповідання й висловити свої думки. І це дуже правильно, що вони звертаються за логопедичною допомогою. Але педагоги й батьки повинні усвідомити, що на плечики малечі лягає необхідність систематичної праці, на справжній, дорослий результат. Важко не логопеду, а дитині. У звичайному дошкільному закладі вихователь може після того як діти самі прибрали іграшки, переставити їх (або пере­садити квіти після проведення спільного дослідження). Дома мама може перемити за дитиною посуд. Так, діти працювали, трудились, але їх роботу можна виправити, удосконалити, переробити. Результат можна просто почекати. А під час логопедичних занять дитині слід одразу виконувати роботу чітко, правильно: піднімати язичка, тягнути під'язичну вуздечку, безліч разів повто­рювати одні й ті ж вправи. Треба слухати, аналізувати, фіксувати новий артикуля­ційний уклад, закріплювати позитивний результат.


Необхідно пам'ятати, що функціювання мозку утруднюється в дитини в стресових ситуаціях. Тому дорослим необ­хідно створити такий психологічний клімат, атмосферу затишку, комфорту, щоб зняти в дитини напругу, надихнути на недитячу у своїй основі діяльність. Актуальність пошуку підвищення ефективності взаємодії дефектолога (лого­педа) та дошкільника в сучасних умовах є безперечною. Педагоги шукають шляхи підвищення ефективності корекційної співпраці з вихованцем в нових умовах. Один із шля­хів - щільний психологічний супровід дошкільника під час логопедичної роботи. Вади мовлення, як такі, не змінились -змінилась дитина, її реакція на дефект, втру­чання чужої дорослої людини, необхідність працювати, змінилась психологія вихованця. При однакових умовах той логопед досягає успіху в роботі з дитиною, який має і використовує психологічні знання та досвід.


Навколо логопедичного дефекту — багато психологічних чинників, які повинен бачити фахівець. Одні він може взяти на озброєння, посилити (компенсаторні меха­нізми), а інші, не корисні (агресія, плаксивість, імпульсивність, лінощі), нейтра­лізувати. Часом логопед мусить «іти під ту музику, що чує дитина», адже в логопедичній роботі, як в неевклідовій геометрії, «пряма не завжди є найкоротшою відстанню». Логопед шукає психологічні важелі впливу: старанність, бажання успіху та визнання, звичку доводити справу до кінця, суперництво, любов до мами, конформізм, в найкращому розумінні цього слова. Важелі є завжди, у кожного свої, але інколи їх не просто визначити. Фахівець змушений передбачати та уникати реакції відторгнення, яка може виникнути, якщо логопедичний вплив перевищує можливості вихованця. Форму­вання міцних знань, вмінь та навичок не обходиться без багаторазового повторення. Тому логопед використовує різноманітні ігрові прийоми, намагається зробити процес не тільки корисним, а й цікавим, приємним. Він повинен зробити так, щоб логопедичні заняття залишились для вихованця яскравим враженням дитинства. Постановка цього надзавдання - це теж шлях підвищення ефективності логопедичного впливу. Ось тут і бажані, необхідні арттерапія, казкотерапія (казки-загадки, заохочувальні казки, буваль­щини, притчі), логопедичні етюди (етюд-вправляння), елементи логоритміки, ігротерапія, зокрема рухлива гра з інтелектуальним навантаженням.


Для того, щоб «підсолодити пігулку» нескінченних вправлянь та повторень, які є особливістю роботи будь-якого дефек­толога, нами були розроблені рухливі ігри з інтелектуальним навантаженням. У них гармонійно поєднуються дві складові: рух (адже це природна потреба дитини, бажана для неї діяльність) та певне розумове завдання (задля нього, власне, й проводить з дітьми цю гру дорослий). Педагог залучає вихованців до гри, щоб вони краще засвою­вали навчальний матеріал, а діти завжди охоче налаштовуються на роботу, аби мати змогу пограти. Це новий потужний засіб підвищення ефективності корекційної роботи. Останні десять років про нього писали журнали «Дошкільне виховання», «Палітра педагога», «Початкова школа».


Наприклад:
«А» — «М'яч лови та вправу для язичка зі мною повтори». Поки дитина слідкує за м'ячем, ловить його, вона на кілька секунд відволікається, відпочиває.
«Б» - «Вправу зробимо, і ти стрибнеш вперед, як жабенятко».
«В» - «Поки летить хустинка, робимо веселі рухи, а коли чарівна хустинка впаде - зробимо вправи для язичка».
«Г» - «Як зробимо вправу для язичка, постав кубика. Поки повторимо вправи, у нас з'явиться замок, схожий на цей».


Ще один із шляхів підвищення ефек­тивності логопедичного впливу - це прийом введення закріплюваної мовної інформації в пам'ять дитини під час засинання (природ­ного денного сну)/ Він був опрацьований у логопедичних групах і отримав схвальні відгуки колег. Ми застосовуємо логопедичні етюди для того, щоб дитина чула нескінченний ряд цікавих назв, які в дошкільника викликають приємні асоціації, запрошують у казковий світ, збуджують уяву, допомагають уникнути одноманітності, передчасної втоми. Наприк­лад: золота рибка плеще хвостиком, кур­чатко тріпоче крильцятами, зайчик лопоче вушками, мавпочка просить банан. Це все назви однієї і тієї ж артикуляційної вправи. Згодом малюк салі вигадує нові, інколи досить вдалі, назви для необхідних йому вправ, наприклад, «динозаврик так тупоче ніжками, біжить до матусі...» Завдяки такому творчому підходу увага дитини не висна­жується, ефективність навчання підви­щується. З цією ж метою використовуємо елементи логоритмики. Під час виконання артикуляційної гімнастики пропонуємо вихованцю супроводжувати рухи язика фантазійними рухами руки (або рук). Сучасна наука логопсихологія висвіт­лює деякі психологічні аспекти співпраці дефектолога та вихованця, вона вивчає психіку людей, що мають первинний мов­леннєвий дефект, принципи психокорекційної роботи з ними.


При порушеннях мовлення відмічаються різноманітні особ­ливості психічних процесів, ста­нів та властивостей особистості, які необ­хідно враховувати в корекційно-виховній роботі. На сучасному етапі логопедичний підхід до вивчення мовленнєвих порушень замінюється логопсихологічним. Теоретичні витоки логопсихології зустрічаються в дослідженнях Л. Виготського, що розкри­вають складну структуру аномального роз­витку дитини, згідно з якою «дефект будь-якого аналізатора чи інтелектуальний дефект не викликає ізольованого випадіння однієї функції, а призводить до низки відхилень». Так, первинний дефект, недорозвиток чи пошкодження різноманітних ланок мовленнєвої системи при відсутності спеціальних корекціиних заходів неминуче викличуть ряд подальших відхилень.


Багато видів мовленнєвих порушень пов'язані з органічним пошкодженням цен­тральної нервової системи (ЦНС). При мовленнєвих розладах можуть спостері­гатися різноманітні порушення психічної діяльності: нерізке відставання психічного розвитку, порушені емоційні реакції, пове­дінка, увага, пам'ять, розумова праце­здатність тощо. Правильна оцінка їх місця в структурі мовленнєвих розладів, аналіз механізмів їх виникнення, розгалуження первинних (викликаних поразкою ЦНС) і вторинних (у зв'язку з мовленнєвим дефек­том) порушень психічної діяльності є компетенцією лікаря-психоневролога. Логопед та лікар працюють разом. У результаті такої співпраці з'являється чітке розуміння взаємозв'язку первинних та вторинних дефектів у кожному конкрет­ному випадку. Фахівець бачить не тільки мовленнєвий розлад, а й зв'язок мов­леннєвих порушень з особливостями психічного розвитку в цілому. Таке знання допоможе дефектологу встановити контакт з дітьми різного віку, дібрати адекватні ефективні методи обстеження та корекції з урахуванням провідного для певної особи дефекту.


У процесі виховання дітей, які мають мовленнєві порушення, батькам, педагогам необхідно постійно осмислювати свою поведінку, позиції, висловлювання. Взаємо­розуміння, заохочення, взаємоповага, дотримання порядку, взаємодія між близь­кими, батьками та педагогами відіграють серйозну роль у профілактиці психогенних, реактивних явищ. Для того, щоб органі­зовувати, координувати цей непростий процес, логопед має бути досвідченим психотерапевтом. У випадках, коли дитина має психологічні ускладнення на кшталт особистісних переживань, пов'язаних з наявністю мовленнєвого дефекту (страх мовлення, уникання певних ситуацій тощо), логопед істотно посилює психотерапев­тичний акцент у роботі. Психопрофі­лактика, психотерапія в роботі логопеда повинна враховувати періоди сензитивності у конкретної дитини.


Корекція комунікативної дезадаптації - важливий засіб підвищення ефективності логопедичної роботи. Психологічна реабілі­тація супроводжує весь процес взаємодії дефектолога та вихованця. Щільний психо­логічний супровід дитини під час корекційної роботи - один із шляхів підвищення ефективності роботи педагога. Як наука логопсихологія зовсім мо­лода. Вона ще не має практичної частини, проте практики-логопеди, для підвищення ефективності логопедичного впливу, логопсихологію використовували завжди, нако­пичували досвід, ділилися ним, фіксували. Іноді дитина на пропозицію зробити вправу довірливо й лагідно відповідає, що таку вправу вона вже робила декілька разів. Це небажання виконувати роботу може викликати напруження язичка. У такому разі логопеду необхідно підібрати вдалий психо­логічний прийом, який би зняв напруження.


Інколи вади мовлення - це видима частина айсберга неврологічних, фізичних, психічних проблем. А буває, що логопедичні проблеми породжують комплекси, агресію, провокують напруження й конфлікти в родині, дитячому колективі. А скільки невидимих світу сліз проливають діти-ізгої, змушені мовчати бо не можуть висловити думку. Взаємодія логопеда й вихованця має абсолютно обопільний, обов'язково добро­вільний характер. Педагог для успіху має викликати в дитини щире бажання спів­праці, надихнути вихованця на зацікавлену, творчу роботу. Успішний логопед завжди непоганий психолог, бо його робота, як і робота психо­лога, має зворотній зв'язок. Не забезпечив логопед якийсь із психологічних чинників - дитина напружилася, ніби-то не відмов­ляється працювати, а язичок у тонусі, артикуляційний уклад далекий від необ­хідного. Дитина це відчула і замкнулася. Зачароване коло... Шукай, логопеде, психо­логічні підходи, а то собі дорожче. Це приклад не найгірший, не найболючіший. Педагог повинен бачити (якщо не можна передбачити) приховані причини реакцій, дій вихованця, делікатно виправ­ляти (якщо не вдалось уникнути) непевну ситуацію. Робота логопеда - це творчий процес. Дефектологи вітають появу нової науки і дисципліни - логопсихології, яка допоможе підвищити ефективність корекційної ро­боти.

 




Автор: Кривда І. Ф.,
вчитель-логопед дошкільного
навчального закладу № 611