Головна Афазія Порушення функцій рухової сфери дітей із постопераційною моторною афазією
Порушення функцій рухової сфери дітей із постопераційною моторною афазією
Неділя, 08 травня 2011, 22:04

Серед різних видів порушень процесу спілкування афазії посідають особливе місце, оскільки при афазії порушується не тільки вже сформована мовленнєва функція, але й усі сторони мови та мовлення. Афазії нерідко поєднуються з патологією інших вищих психічних функцій (різними видами агнозій і апраксій), порушеннями рухової сфери й психічними розладами.


Актуальність цієї проблеми зростає у зв'язку зі стрімкою тенденцією до збіль­шення числа хворих з інсультом, черепно-мозковими травмами, нейрохірургічними втручаннями, а також спостерігається їх «омолодження». Особливою є ситуація, коли дитина дошкільного віку хвора на афазію. Так, останнім часом спостерігається збільшення кількості дітей, які потребують оперативного втручання при видаленні злоякісної пухлини головного мозку. Сучасний рівень нейро­хірургії дозволяє проводити складні операції на структурах головного мозку, зберігаючи життя дитині. Але якими б не були сучасні технічні засоби мікрохірургії головного мозку та професіоналізм нейрохірургів, операції з видалення пухлин спричиняють важкі порушення фізіологічних та психо­логічних функцій дитини. Особливо небез­печні ті випадки, коли гліобластома розта­шована в глибинних відділах головного мозку. При виконанні операцій такого рівня складності, спостерігаються важкі розлади в руховій та мовленнєвій сферах дитини.


Повна втрата мовлення внаслідок операційного втручання простежується у разі локального ураження структур лівої півкулі мозку в правшів. Операції на правій півкулі в праворуких дітей не виявляють проявів афазії, що у свою чергу підтверджує думки афазіологів щодо локалізації мовлен­нєвої функції в лівій півкулі мозку. Знаючи про складність проведеної операції з видалення пухлинного утворення в мозку дитини та про постопераційний період, наблизитися до дитини можна лише через два тижні. Протягом двох тижнів після перенесеної операції дитина не здатна до контакту з навколишнім середовищем. Цей період характеризується як критичний і супроводжується різкими змінами темпе­ратури тіла, кров'яного тиску, ритму дихання спостерігається набряк мозку; щодо хворої дитини інтенсивно проводяться реанімаційні заходи.
Після критичного періоду стан проопе­рованої дитини покращується, що дає мож­ливість наблизитися до ліжка хворого. На цій стадії постопераційного відновлення можна більш детально з'ясувати стан діяльності сенсорних аналізаторів, ступінь розладу психологічних та фізіологічних функцій, патологічний стан рухової сфери дошкільника.


Складні порушення мовленнєвої та рухової діяльності в дітей дошкільного віку спостерігаються після оперативного вида­лення гліобластоми з глибинних структур мозку при доступі зліва. Особливою склад­ністю вирізняються діти, у яких злоякісна пухлина була локалізована в мозолистому тілі, ще й проросла в бокові шлуночки, стовбур мозку, протилежну праву півкулю. Ураження домінантної в мовленні лівої гемісфери мозку спричиняє розлади мов­лення дитини, при яких системно пору­шуються усі види мовленнєвої діяльності. Також до втрати мовлення додається параліч правої сторони тіла у вигляді геміпарезу, що у свою чергу робить дитину нерухомою. Протягом чотирьох років у зону дослідження Інституту корекційної педа­гогіки та психології НПУ ім. М. П. Драгоманова потрапляли діти з різною лока­лізацією ураження відділів мозку. Увагу науковців було сконцентровано на хворих, у яких внаслідок оперативного втручання при видаленні пухлини було уражено задній постцентральний відділ рухового аналі­затора, нижній тім'яний відділ, задньолобний відділ кори мозку - 44 поле або зона Брока. Локальні ураження в цих ділянках мозку спричиняли моторні афазії аферент­ного або еферентного типу (за класифі­кацією О. Лурії).


Спираючись на погляди сучасних основоположників афазіології Т. Ахутіної, Л. Цвєткової, Є. Бейн, Т. Бурлакової, М. Шохор-Троцької, які в своїй науково-практичній діяльності відштовхувалися від ідей школи Л. Виготського, М. Леонтьєва, О. Лурії в питаннях афазії й шляхах її подолання, нами за основу в діагностиці та характеристиці даного порушення в дітей узято цілком обґрунтовану методику нейропсихологічного підходу до проблеми вивчення та подолання комплексного дефекту (автор проф. О. Лурія). Розпочинаючи роботу з вивчення післяопераційного стану дитини в домашніх умовах, ми розділили її на три етапи. На першому етапі передбачається знайомство з батьками хворого, з даними історії хвороби та проведення серії проб, з метою виявлення стану психічної діяльності; отримуються попередні дані про стан роботи окремих аналізаторів (зорового, слухового, кінесте­тичного, рухового) і виявляється ступінь розладу або збереженості їх діяльності. На другому - проводиться детальне вивчення тих психофізіологічних процесів, які при попередньому дослідженні виявилися порушеними. На третьому - складається нейропсихологічний висновок за підсум­ками отриманих результатів, який дає можливість квасифікувати дефект та визначити патофізіологічний фактор, що покла­дений у його основу.


Ознайомившись з історією хвороби, знімками магнітно-резонансної томографії мозку (МРТ) до та після операції з видалення пухлини, із висновками спеціалістів Інсти­туту нейрохірургії, ми зрозуміли складність проведеної операції, можливі наслідки та непередбачуваність корекційно-відновлювальної роботи. Тому дослідження патоло­гічного стану дитини розпочинається з аналізу рухових функцій. Воно не потребує мовленнєвих форм спілкування та може бути враховане при подальшому аналізі пси­хічних процесів. Провівши пробу на пасивне згинання та розгинання в суглобах верхніх та нижніх кінцівок, було відмічено порушення тонусу м'язів у правій руці та нозі дитини. Патоло­гічний стан м'язового комплексу правої сторони тіла характеризувався як геміпарез: права рука зігнута в лікті та приведена до грудей, кисть правої руки міцно стиснута в кулак, передня та задня групи м'язів правої ноги напружені. Відзначено гіпотермію шкіри правого боку тіла та візуальну зменшеність правих кінцівок (значно тонші за ліві).


Оскільки дитина прикута до ліжка, їй пропонувалося здійснити певні рухи лежачи на спині, лежачи на животі, сидячи на ліжку. Обстеження повинно правильно відо­бражати можливості дитини, тому протягом діагностики кожній дитині надавалося три спроби на виконання завдань. Для подальшої діагностичної діяль­ності з визначення рухових функцій хворого, давалися словесні інструкції щодо зміни пози тіла. Звернене до нього мовлення він чув і розумів, виконуючи запропоновані дії. Проби на активне згинання та розгинання лівої ноги й руки не виявили жодних порушень у реалізації рухової програми. Проба на підрахунок пальців лівої руки (почергове торкання великим пальцем чотирьох інших) теж не виявила порушень у мілкій моториці. Відзначено лише потребу в зоровому контролі дитини за виконанням рухових операцій та їх уповільнений темп.


Під час проб на правих кінцівках не отримано від дитини локомоторних функцій, лише спостерігалися надмірні напруження (гіперкінези) як у нозі, так і в руці за спроби зігнути ногу. Все це супроводжувалося ще більшим контролем зорового аналізатора. Незначна рухова активність на перших сеансах значно втомлює хвору дитину. Тому потрібно робити перерви в діагностиці, під час яких, отримувати додаткову інформацію про особливості поведінки дитини в після­операційний період. Отримавши первинну інформацію про стан у руховій сфері дитини можна класи­фікувати дані порушення як немовленнєві при аферентній моторній афазії: аферентні (від м'язів до центру) дефекти рухів. Вони можуть виявлятися:


  • псевдопарезами (м'язи втрачають чутливість, стають некерованими, але збері­гають силу);
  • явищами атаксії;
  • порушеннями хибної координації рухів (здійснення складнопобудованих рухових поз або предметних дій).



Аналіз отриманих даних під час прове­дення функціональних проб для визначення ступеня ураження рухової сфери дитини дає чітку картину розладу не тільки відчуттів у контрлатеральних кінцівках, а й порушення локомоторних процесів. Потенційна сила м'язів залишається збереженою, але потріб­ний рух не відтворюється. Імпульс руху втрачає свою вибірковість і не знаходить сво­го адресата, що викликає дифузне скоро­чення м'язів як агоністів, так і антагоністів. Це явище має назву аферентний парез. Ми класифікували цю форму рухових порушень як аферентну кінестетичну атаксію. У більшості випадків ці порушення були результатом ураження задніх відділів корко­вого ядра рухового аналізатора, що призво­дить до розпаду топологічного синтезу або порушення кінестетичних схем рухів, що покладені в основу побудови рухового акту. Немовленнєві порушення при афе­рентній моторній афазії констатуються при дослідженні орального праксису дитини в ранній постопераційний період. Але й тут уся патологія будується так: випа­дання та ускладнення потрібних рухових схем. Як результат, ура­ження задніх відділів мозку призводить до порушення кінестетичних відчуттів. Цей фактор є центральним механізмом розладу при аферентній моторній афазії, і спричинює центральний дефект - порушення тонких артикуляторних рухів.


На фоні такого патологічного стану дитини, максимально толерантно проводи­лося обстеження орального праксису. Воно давало підстави для уточнення лише форми афазії та класифікації мовленнєвого пору­шення. При візуальному спостереженні за станом м'язів обличчя багатьох дітей ми визначали значну його амімічність. М'язи правої половини обличчя в стані гіпотонусу. Із правого кута роту підтікає слина, з правого ока тече сльоза. Кути ока й правого боку ротика опущені. На відміну від лівої щоки, торкання долонею правої дитина не від­чуває. Основна увага під час проведення проб, що аналізують стан орального прак­сису, була спрямована на вивчення збере­женості кінестетичної й динамічної орга­нізації відповідного руху.


Запропоновані нами проби показали, що діти не можуть міцно стиснути губи, надути щоки, висунути та утримувати язик. Однак ми не спостерігали парезу м'язів губ та язика. Також при спробі відтворити витягування губ, оскал, висовування язика лопаткою або трубочкою, укладання язика між зубами діти, як правило, лише нама­галися знайти потрібне положення або заміняли його іншим. Розпад чіткого орального праксису створює всі умови для появи аферентної афазії. Цей дефект проявляється в немож­ливості знайти потрібні положення губ, язика під час промовляння як окремих звуків і слів, так і в артикуляції фраз. Тобто порушується адресація нервових імпульсів. Таким чином, основне порушення в цих випадках зводиться до апраксії поз артику­ляційного апарату й пошуку потрібних артикуляцій.


Розгляд кінестетичних форм апраксії й порушення орального праксису в досліджуваних дітей дозволяють класифікувати розлад. Пору­шення, які описані вище, виявляються в разі апраксичних розладів роботи артикуляцій­ного апарату, особливо у випадках мов­леннєвої артикуляції. Вони складають голов­ний симптом моторної афазії, яка може бути наслідком порушень кінестетичної (аферент­ної) складової організації рухового акту.



Автор: Савицький А. М.,
старший викладач кафедри логопедії
Інституту корекційної педагогіки
та психології НПУ ім. М. П. Драгоманова




 

Додати коментар


Захисний код
Оновити